Антологія малюнків з "Вулиці Музичної" #04

Високе Мистецтво заслуговує на те, щоб боронити його від зазіхань самозакоханих пройдисвітів, чи не так?

/Дарина Запорізька за допомогою хороброго собаки надійно захищає вільний творчий простір свого завзятого Автора, бонусний малюнок/

Як ви вже здогадалися, дорогенькі, цей «образотворчий» блог містить доволі стисле, але привабливо яскраве заохочення до прочитання «Вулиці Музичної», — динамічної та щемливо емоційної історії, що мусить сподобатись і підліткам, і навіть вибагливим дорослим.

Змальований нижче епізод є вельми важливим для всієї історії, а тому довелося витратити надто багато часу, аби відтворити його максимально наближено до тексту, — як зовнішньо, так і з огляду на внутрішній емоційний стан персонажів. Нехай [у блозі] залишиться таємницею, що ж саме тут відбувається, і які величні події розгортатимуться пізніше.

/малюнок 2 до розділу #09/

— Є до вас термінова справа, пане директоре. Надто серйозна, — звертається Дмитрик до сивої людини. [...]

Хвилюючись, займає одне з пошарпаних, але приємно затишних крісел:

— Хочу переговорити з вами наодинці, як чоловік із чоловіком.

Директор здивовано поглядає на хлопця:

— Цікаво. [...]

Малюк сором’язливо бентежиться, і все ж таки запитує:

— У вас є жінка, котру ви дуже-дуже кохаєте?

— Звісно, [...] — вказує на світлину, що перебуває у витонченій рамці.

— Тоді ви маєте знати, що жіноча стать полюбляє подарунки та будь-яку увагу до себе.

— Маємо таку забаганку, — погоджується чоловік.

— В мене теж є добрий товариш. [...] Дуже тямуще дівча, але вона трохи божевільна. У хорошому сенсі, розумієте?

/малюнок 3 до розділу #09/

Цієї важкої ночі Дарина почувається вкрай погано. Вчергове прокинувшись, засмучено та дуже довго дивиться в темряву. [...] Підвівшись, обережно пересувається кімнатою між заготовленими до транспортування меблями.

Біля вікна відокремлено перебуває валіза, до якої раніше прискіпливо складалися власні речі, дозволені до перевезення. Після матусиного «митного огляду» сюди було ретельно приховано дещо з дівочої «контрабанди»…

/малюнок до розділу #10 + 2 бонуси в моєму ТГ-каналі/

    Щиро усміхнувшись, Дарина зненацька обіймає та зворушливо цьомкає здивованого хлопця в щічку:

    — Який же ти гарнісінький, мій капітане.

    — А якщо люди побачать? Що це було, Запорізька? — соромиться Дмитрик.

/малюнок 2 до розділу #10,

у колажі використано зображення реальної школи, неподалік Музичної вулиці/

Начальниця нервово кричить, якомога голосніше:

— Насте, ти де поділась? — але дівчисько не відгукується. Її скрипка лежить біля колони будівлі, прямо на курній бруківці. Беззахисна, наче оголений нерв. Кричуще самотня, бо зневажливо занедбана власницею.

[...] Дарину захльостує обурення через поведінку Сивокінь стосовно скрипки. [...] Миготять страхітні, у суцільній нерозсудливості, «порятункові» ідеї, навіжені та відчайдушні:

— Вкрасти і сховати? Негайно захистити крихітку й надто вразливого неборака?

/малюнок 1 до розділу #13/

Далі буде…

◇Антологія малюнків з «Вулиці Музичної» #03◇
✉️ skazochnik01@gmail.com