Додано
10.08.25 17:02:29
Її звали Жульєт Дюбуа. Вона знала, як стерти межі.
Її звали Жульєт Дюбуа. Майже як легендарну маркізу. Вона сміялася: мовляв, родичка, по маминій лінії. А я – ще більше сміявся. У нас закрутився роман, шалений і непередбачуваний, стрімкий, як буря. Пів року безумства, істерик, емоційних вибухів, одержимості – між ескізами, поцілунками й суперечками, поки Жульєт тут усе переробляла під мене – продумано та лаконічно.
«Дані, у тебе буде мінімалізм з натяком на витончену розкіш. Хочеш? – стогнала вона, вигинаючись змійкою піді мною в екстазі. – Зроблю тобі дизайнерське ліжко – важке, як твоя відповідальність перед пацієнтами за відновлення їхньої психіки. Стіни – насиченого сіро-синього кольору. Камін у кутку спальні – щоб зігрівав у холодні зими… А під ногами –дубова підлога бурштинового кольору. Уявляєш? І килим перед каміном... Особливий. Берберський... кремовий...»
А я сперечався. Про колір стін. Про кожну деталь. Між інтимними дотиками й лініями креслень – боротьба характерів. Я, досвідчений психіатр, і вона – дизайнерка з Парижа, амбітна й шанована у вузькому колі.
Я вбивався в її лоно з нестримним екстазом, зливаючись з нею в єдиному ритмі. І кожного разу шепотів із захопленням:
– Жульєт, ти неймовірна… нереально крута.
А вона, усміхаючись крізь дотики, у найвищому пориві пристрасті відповідала:
– Дані, я знаю…
Щойно я переступав поріг квартири, тиха мова графіту й шепіт її олівця на папері щоразу перетворювалися на чуттєвий, майже інтимний стогін, який глухо бринів десь під шкірою. Її млосне зітхання, наші жагучі, пристрасні поцілунки невпинно перетікали у збуджене тертя тіл, у хтивий шал, що стирав межі між бажанням і божевіллям.
Я не просто втрачав голову – я скаженів від цієї рудоволосої бестії, п’янів, мов від витриманого елітного бурбона, але вперто не зізнавався навіть собі, що всі мої стійкі переконання про полігамність і незалежність чоловіків тріщали по швах. І хоч як я опирався, утримуючи фасад, усередині мене ламалося все: і віра в полігамність, й ілюзія свободи. Жульєт руйнувала умовності. Вона знала, як стерти межі.
https://booknet.ua/book/zhittya-cnoyu-dol-b440265
Марса Чаунік
1101
відслідковують
Інші блоги
Привіт, мої улюблені людини! (с) ❤️ Останнім часом, як ви, мабуть, знаєте, у мене назбиралося чимало коротких історій - про кохання, родинні кризи, смішні життєві ситуації та дива, які трапляються тоді, коли їх зовсім
Вітаю всіх, хто любить переходити одразу до солодкого! Що ж... вже 21.11 книга «Потрібна їм цілодобово» буде завершена. У цей день ціна на книгу зросте! Тому… якщо ви ще роздумували над покупкою — зараз
Всім вітання! Сьогодні діють знижку одразу на спекотні історії кохання. Ти вже у моїй владі Я тремчу, метикувати важко, але суть слів чоловіка чудово розумію. Вітер ще раз нагадав мені, все, що трапилося цього фатального
А ви хочете побачити героїв раніше, ніж їх зустріне Уна? ? У «Шептунці» щодня виходять продовження, а в моєму Telegram іноді можна зазирнути на кілька розділів уперед. Там я ділюся портретами героїв, ілюстраціями до сцен
ВАГІТНА СЕКРЕТАРКА ДЛЯ МАЖОРА Сьогодня о 00:00 останній розділ та епілог!! Анотація до книги "Вагітна секретарка для мажора" Вчора було весілля його матері, а сьогодні вони прокинулися прикуті одне до одного
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗдається, він не може її забути. Так буває, коли проґавив важливе)
Болеслав Боні, Можливо. Але іноді те, що проґавив, живе яскравіше в уяві, ніж у реальності. І саме тому не відпускає❤️❤️❤️.
Ох, ті чоловіки... Якщо уже так зачепило, то чи варта вдавати героя? От тобі й бумерангом прилетіло.
Яніна Бех, Та отож. Героїзм — справа хороша, але коли він не перетворюється на театр одного актора. Бо бумеранг завжди повертається — і не завжди в красивій обгортці ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати