Це, мабуть, єдина моя книга, яка настільки детально занурює в атмосферу, що я сама підпадаю під її чари. Не знаю, чому ці герої вийшли настільки болючими й гострими з усіх сторін і чому, повертаючись до її сторінок для редагування чи пошуку фрагментів, я вже за кілька рядків переношуся в історію, наче стаю реальним свідком усього, що там відбувається. Це зачароване коло з русалчиними танцями. Ніяк інакше не скажеш.

Я захитався й упав на одне коліно, підтримуючись рукою. Дихання — рване, свистяче. Світ почав хилитись. І саме тоді — я побачив її.

Тінь Юстини. Вона з'явилась у проході будинку, мов згусток чорнила на поверхні води. Витягнулась до мене, ніби хотіла щось сказати, щось передати… Але не могла пройти. Її тіло билось об невидиму межу, яку не бачив жоден смертний. Вона була замкнена в будинку.

Щось утримує її там… мертві чари.

Я впав другим коліном на землю.

Страх змушує людей йти на відчайдушні речі, подумав я, стискаючи пальцями гарячу рану. Вона пульсувала, дихала болем, ніби в ній жив хижак, що виривається назовні. Але пальці розтискались, втрачали силу. І рана чомусь лише сильніше кровоточила.

— Ти не зіпсуєш усього, до чого я йшов роками. Чуєш? — пролунав голос з темряви.