Чи має жертва вибір — залишитися чи піти? Чи, можливо, їй навіть подобається ця роль?
Психологи скажуть: усе залежить від минулого досвіду, дитячих травм, від того, як людина бачить себе та світ. Але коли дивишся на тих, хто знову і знову повертається до аб’юзивних стосунків, починаєш помічати закономірність.

Моя героїня добре знає, що таке життя під постійним контролем, маніпуляціями та страхом. Її наче магнітом притягують партнери, які ранять. 

Я подумки вже прощалась із життям. Але згадка про Вітю оживила в мені його настанови: "Абстрагуйся. Дихай. Повільно. Глибоко." Це допомогло. Коли Артур повернувся в кімнату, я вже майже опанувала дихання. — Сука. Ти вже не соромишся приймати від нього квіти, — прошипів він і кинув мені букет білих лілій. — Артур, давай поговоримо як нормальні цивілізовані люди, — промовила я, обережно відступаючи до дверей. Але Артур побачив це і схопив мене за руку, штовхнув у стіну. Я боляче вдарилася головою, і прийшло чітке розуміння — він уб’є мене, якщо я нічого не зроблю.