— Привіт, Дене, — вітає мене дівчина, підходячи непристойно близько. Про всяк випадок кошуся на свою майже дружину, але рятувати мене вона не поспішає.

— Привіт, Карино, — стримано вітаю її, не допускаючи ні найменшого натяку на фамільярність.

— Ти чого сьогодні такий напружений? — запитує вона, поклавши руку мені на груди. Чорт! Вона вдає із себе мою дівчину?? З чого б раптом??

— Я не напружений, просто…

— Ах, вибач, я і забула, що ти на роботі, — не забуває нагадати мені моє місце це стерво, та відразу забирає руку, демонструючи, як боїться, що її застукають за ганебними стосунками з прислугою.

— Я тут не по роботі, — ціджу крізь зуби у відповідь.

— Так-так, я пам’ятаю, ви з Владом Розовським нібито друзі… — посміхається вона. І додає з єхидною посмішкою, намагаючись болючіше вколоти моїм статусом: — Не думала, що настільки близькі, що він навіть запросив тебе на зустріч із моїм батьком!

"ВДАЙ З СЕБЕ МОГО ЧОЛОВІКА"

Продовження щодня (чи щоночі?) о 00:00!