Відгук на "Королеву шипів" Катерини Винокурової.

Відгук на книгу «Королева шипів» Катерини Винокурової, написаний у рамках безстрокового марафону від Тетяни Гищак. 

Книга заявлена як фентезі і цілком відповідає заявленому жанру.

Перед нами постає фентезійний світ. Майстерно вигаданий, прописаний у деталях, у кольорах, у запахах... Усі ці дрібниці, які додають тексту краси в очах таких читачів, як я, присутні у тексті. І тому читання цієї книги перетворилося на мене у естетичне задоволення.

Мешканці хащів – потвори. У когось – роги, у когось – копита, хтось з потвор – суккуб, але у них у всіх є душа, на відміну він людей, які хочуть знищити хащі – їхню домівку.

Головна героїня – таємниця. Хоча розповідь ведеться від її особи і вона, начебто, ділиться своїми почуттями і постає перед читачем як на долоні, але не все так просто. Найголовніше Іріс (таке ім’я героїні) видає по крихтах. Колись вона була не потворою з хащів, а донькою могутнього короля. Але на неї впало прокляття у день весілля. І через те прокляття вона змушена носити маску. А що саме ховається під маскою – таємниця, яку пропонується розгадати читачу! Що трапилося з обличчям дівчини – незрозуміло. Але воно стало таким, що люди, завбачивши її обличчя, налякано розбігаються. Від Іріс втік наречений, розбіглися придворні батькового королівства, а саме королівство прийшло у занепад. Сама Іріс живе у хащах з потворами, яких не лякає її обличчя. Минають роки, їй вже за сімдесят, а вона все ж така молода, як була у день прокляття.

Що ж бачать ті, кого її обличчя вводить у жах? Здається, що кожен з них бачить щось своє, свій власний кошмар, свій найбільший страх. Тут автор використувує такий літературний прийом, як «гачок», або «зачіпка». І робить це так, що мені, як читачу, захотілося читати далі, щоб розгадати: що ж таке жахливе трапилось з обличчям Іріс? Що бачать її вороги, перед якими вона знімає маску, щоб використати своє обличчя як зброю? Чому потвори можуть спокійно бачити її?

Мається у книзі і герой. Це – новий король королівства, яке колись належало батькові Ірис. Його бажання – знищити хащі, де живуть потвори, які загрожують існуванню людей. Перед нами класичний конфлікт. Пара запеклих ворогів, які неодмінно закохаються наприкінці книги. Це зрозуміло з перших рядків. Бо король Деметрус – загадковий, містичний, похмурий, такий, що притягує і відштовхує водночас. Так, таке кохання-ненависть – це вже кліше. Але цікаво, як саме герої пройдуть свій шлях від ненависті до кохання. А це вже залежить від майстерності автора.

Не буду розповідати про кінцівку, щоб не давати спойлерів і теж підсадити читачів на гачок. ;) Але скажу, що кінець – доволі неочікуваний. Нещасливий. Але логічний. Є у ньому темна, похмуро-приваблива, готична естетика, яка проходить через увесь роман.

Мова книги – барвиста, багата на епітепи та порівняння, має свою стилістику. Читається легко та цікаво. Подекуди трапляються помилки, але їх легко виправити.

Загалом, я щиро раджу прочитати книгу «Королева шипів» Катерини Винокурової. Вона, дійсно, варта уваги.