Як народжуються ідеї для роману...

Від великого просвітлення до "що я, блядь, пишу"...

Тут мав би бути романтичний допис про натхнення, музи, спів жайворонків і світанки з чашкою кави. Але я не той автор. І ви не ті читачі. Тому чесно: ідеї для роману не приходять — вони вриваються.

Причому найчастіше:

• о третій ночі, коли ти засинаєш із телефоном на обличчі;
• у душі, коли мило в оці, а руки — в шампуні;
• або під час сварки з чоловіком, коли раптом «о, а що як мій наступний герой — теж емоційно нестабільний козел?»

Етап 1: «О, це геніально!»

Ідея народжується. Точніше — вибухає. Мозок такий:

«А якщо головна героїня — відьма, яка працює бухгалтером, а вночі мститься податковій?»

І ти вже не їси, не спиш, не спілкуєшся. Ти — в стосунках із сюжетною схемою. Друзі думають, що ти померла. Насправді ти просто малюєш карту вигаданого міста і намагаєшся придумати назву, яка звучить одночасно готично і сексуально.

Етап 2: «Гаразд, пишемо»

Перше речення — завжди або божественне, або гівно. Середнього не буває.

Але ти все одно тиснеш «enter», бо впевнена: «Головне — почати».

Там вже розберемось.

(не розберемось)

Етап 3: «Що я, блядь, пишу?»

Це стадія, коли ідея вже не виглядає такою блискучою. Герої починають говорити всяку хрінь, сюжет нагадує п’яний серіал, а твої нотатки виглядають як:

«Вставити тут сцену з розчленуванням, але романтично».
Ти відкриваєш першу главу, перечитуєш — і всередині все стискається. Не від захоплення. Від кринжу.

«Може, все ж таки краще продавати шкарпетки на Etsy?..»

Етап 4: «Все одно пишу»

Бо якщо не я — то хто? Якщо не зараз — то коли?
(відповідь: завтра о 23:47, з черговим нападом екзистенційної кризи)
Але ти пишеш. Бо історія вже запустила свої пазурі в тебе. Бо персонажі вже сваряться у голові. Бо ти хочеш, щоб цей світ — не такий, як тут, — хтось побачив. І сказав:

«Чорт, воно мені теж болить».

P.S.

Ідеї не приходять з натхнення. Вони приходять із травм. А ще — з бажання вивернути душу назовні, притрусити сарказмом і дати читачеві в пику емоцією.

Бо ми всі трохи поламані. І кожен текст — це спроба зібрати себе назад.

P.P.S. Як завжди чекаю вас за лаштунками своєї творчості, в моєму телеграм каналі — "Муза під шафе".