Якою була ваша перша книга?

Знаєте, що спільного у всіх перших книг авторів? Вони мають десь вісімдесят відсотків кліше, і лише двадцять оригінальності. Іноді нам здається, що більше, та насправді ми - підсвідомо - беремо шаблони прочитаного та побаченого, бо власне ще не вміємо творити. Так один з перших творів Кінга (про це він пише у мемуарах) це буквально сценарій, переказ фільму, що вийшов. ВАЖЛИВО: саме перший написаний твір, а не перший опублікований в інеті чи виданий.

Тож, що за кліше? Та різні. У моїй книзі був початок: родичі, які давно не бачилися, зібралися разом, щоб отримати спадщину. Це як Агата Крісті на мінімалках (хоча то були жахи, не детектив). 

Також, було невміння описувати, вигадувати, що призводило до нових кліше. Більшість сюжетної інфи, яку Фред мав дізнатися - сни, видіння, галюцинації. Тобто не він пішов, знайшов, спитав, а ВОНО САМЕ прийшло до нього. Вигадати якісь інші способи було складно, бо інструментів та прикладів було мало.

Далі у нас опис. Тут є дві крайнощі: або автор намагається  у Лафкрафта чи Толкіна і пише так, що ні біса не зрозуміло, або усе настільки прямо, що аж смішно. Наприклад, у кінці моєї книги Фредові сказали: вони вбили хлопчика тридцять один рік тому, а ти народився тридцять років тому. Це так грубо, прямо. Було б краще, якби десь Фред згадав, що йому тридцять років, а вже потім окремо мовив, що от те вбивство сталося тридцять один рік тому, не продовжуючи "за рік до мого народження", бо читач не тупий, він сам має оце докумекати, воно не складно, це ж лежить на поверхні.

Іноді - у мене такого не було - пишуть цитати. Тобто усі герої буквально розмовляють цитатами пафосними, а потім ще питання "та це ж класика, чому усі ригають?". Ну, оце от зветься крилаті або сталі вирази, філологи зрозуміють. Така фігня яку дуже важко перекласти, бо треба не дослівно, а шукати його значення і аналогічний вираз у іншій мові та зараз не про це.

Мудра цитата гарна коли вона а) звучить у потрібнмоу місці за потрібних обставин б)сказана тим, хто здатен її сказати.  Тобто от герой "Крістіни" старий дід з машиною каже "гівнярі", потім це ж каже гг, що узяв машину, і це викликає жах у друзів, бо він перетворється на старого пердуна, він НЕ МІГ сам такого сказати. От і ваш селюк чи працівник АТБ не може ні з того ні з сього випалити Шекспіра.

Якщо такі цитати ллються весь час це як щоденно отримувати святковий торт - набридне. Згадайте слова Дамблдора "це відбувається у тебе у голові, Гарі, та з чого ти взяв що воно нереальне?", він це каже не коли Потеру наснився дурний сон чи так за обідом, а коли той бачить мертвого професора і вмираючого Воландеморта і питає, як це взагалі, може, воно є тільки сном? Та й Дамблдор - старий мудрий чаклун, от уявіть що цю фразу ляпнув би Хагрід на питання Рона як довго з нього лізтимуть слимаки. Звучало б радше як комедія.

Ну, такими мої роздуми були щодо першої книги. От що цікаво: навіть якщо ти почнеш писати, прочитавши усю класику і купу книг-порадників, усе одно вийде саме так. Відстуність практики. Та іноді навіть у таких клішованих роботах можна відрізнити того, хто стане посереднім писакою, а хто вже має завдатки гарного письменника.

Так от я нещодавно дочитала 13-ту сторінку Демонайсенвой. Перший твір атвора, це видно, але окрім кліше та якихось занадто різких переходів у розповіді ви можете побачити:

Непогану грамотність, цілком читабельно.

Логіку оповідання, воно йде від А до Б,  різко, проте обгрунтовано, без дірок, прогалин та провисань.

Любов до власного творіння. Туди вкладена душа, там відчувається старання, а не робота для галочки.