Моя перша спроба написати про кохання ❤️

Або як я вирішила, що романтика — це просто, а опинилася по вуха в психологічних розладах своїх героїв.

Знаєте цей момент, коли дивишся на свою творчість і думаєш: "Блін, я пишу одне й те саме вже стільки часу"? Ну, мені це набридло швидше.

Я завжди писала те, що знала: детективи, трилери, соціальну драму. Безпечні жанри, де можна сховатися за сюжетом і не розкривати душу. Де герої розв'язують злочини, а не власні психологічні травми.

А потім я подумала: "А що, якщо спробувати щось нове?"

Відомий факт: письменники — мазохісти за природою. Нам завжди хочеться ускладнити собі життя.

ЧОМУ САМЕ ЕРОТИЧНИЙ РОМАН? (ПИТАННЯ, ЯКЕ МИ ВСІ БОЇМОСЯ ЗАДАВАТИ)

Давайте чесно: еротика продається. Це факт, який всі знають, але мало хто наважується визнати вголос. Але це не була головна причина.

Головна причина: я хотіла дізнатися, чи зможу написати про кохання так, щоб самій не заплакати від ніяковості.

Я хотіла написати про справжнє кохання. Брудне, складне, болісне. Те, що виростає не з ідеалізації, а з прийняття.

ПЕРШІ СПРОБИ: КОЛИ РЕАЛЬНІСТЬ Б'Є ПО ГОЛОВІ

Боже, як це важко!

Перша версія була жахливою. Софія виглядала як картонна "сильна жінка" з Pinterest, а Деміан — як збірна солянка з усіх "поганих хлопців" світової літератури.

• Проблема номер один: я не знала, як писати про секс, не червоніючи.
• Проблема номер два: я не знала, як писати про кохання, не блюючи від солодкості.
• Проблема номер три: виявилося, що романтика без психології — це просто порнографія з претензіями.

Довелося копати глибше. В себе. В героїв. В те, чого боїшся торкатися.

ЧОМУ Я ОБРАЛА ТРАВМУ ЯК ОСНОВУ ДЛЯ КОХАННЯ?

Тут буде цинічно: щасливі люди — нудні персонажі.

Вибачте, але це правда. Людину, яка ніколи не страждала, неможливо цікаво розписати. У неї немає глибини, конфліктів, причин змінюватися.

Софія та Деміан зламані. Кожен по-своєму. І саме це робить їхнє кохання справжнім.

Вони не доповнюють одне одного — вони зціляють.

Звучить красиво, але писати це було пеклом. Довелося копатися в темних куточках людської психіки. Довелося зрозуміти, як працює травма. Як люди виживають. Як навчаються довіряти знову.

Висновок: психологія — це наркотик для письменника. Спробуєш раз — і вже не можеш писати плоских персонажів.

ЕРОТИЧНІ СЦЕНИ: АБО ЯК Я ДІЗНАЛАСЯ, ЩО МАЮ ВНУТРІШНЬОГО PERVERTA

Найважча частина.

Як описати інтимність так, щоб було сексуально, але не вульгарно? Чуттєво, але не банально? Емоційно, але не занадто?

Перші спроби: "він торкнувся її руки, і вона відчула електрику".

Боже, як це банально!

Останні варіанти: повні емоційні розрізи, де кожен дотик — це психологічна битва, а кожен поцілунок — капітуляція.

Виявилося, що найкращі еротичні сцени — це не про тіла. Це про душі, які зустрічаються через тіла.

І так, я офіційно стала тим автором, який пише ммм… доволі відверті еротичні сцени. Моя мама буде в захваті.

ЧИ ВИЙШЛО ТАК, ЯК ПЛАНУВАЛА?

Коротка відповідь: ні.

Довга відповідь: слава Богу, що ні.

Я планувала написати легкий романтичний роман з елементами трилера. Вийшла психологічна драма з елементами еротики, яка копає в найболючіші теми людської природи.

Софія та Деміан жити власним життям і довели мене до нервового зриву.

Вони відмовлялися бути простими. Вони вимагали складності, глибини, правди. Вони змусили мене писати про речі, про які я ніколи не думала, що зможу.

Результат: книга, якої я не очікувала, але якою пишаюся.

ЧИ СПОДОБАЄТЬСЯ ЧИТАЧАМ?

Боюся дізнатися.

Серйозно. Цей роман — це я без масок. Мої страхи, комплекси, уявлення про кохання і біль. Якщо читачі не сприймуть — це буде як персональне відторгнення.

З одного боку: я вклала в цю книгу все, що мала.

З іншого боку: я не впевнена, що "все" — це те, чого хочуть читачі.

Але знаєте що? Якщо цей роман змусить хоч одну людину по-іншому подивитися на кохання, травму або силу прощення — значить, я не даремно мучилася.

ВИСНОВКИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ТЕЖ ХОЧЕ СПРОБУВАТИ ЩОСЬ НОВЕ

1. Готуйтеся страждати. Нові жанри — це як нові мови. Доведеться вчитися з нуля.

2. Не бійтеся глибини. Читачі відчувають фальш за кілометр.

3. Пишіть про те, що лякає. Найкращі книги народжуються в дискомфорті.

4. Довіряйте героям. Іноді вони знають краще за вас.

5. Не очікуйте ідеалу. Перша спроба завжди недосконала. Але вона єдина шлях до другої.

ОСТАННЄ СЛОВО

"Моя грішна кров" — це моя перша спроба написати про кохання чесно. Без рожевих окулярів і щасливих кінцівок "за замовчуванням".

Можливо, я не впоралася. Можливо, це провал.

Але принаймні це щирий провал.

А ви готові ризикнути і прочитати те, чого я боялася писати?

P.S. Якщо після прочитання у вас виникнуть запитання до моєї психіки — стройте в чергу. Я сама не все розумію.

P.P.S. Наступного разу, може, повернуся до тирллерів. З ними принаймні зрозуміло, хто винний.

Читайте на власний страх і ризик. Я попередила.