Я не планувала писати книгу. У мене робота. Дитина. Країна, в якій треба виживати.
І спогади, які краще не чіпати.
Але одного вечора — я не витримала.
Не від болю. А від того, що болить, а я мовчу. В мені назбирались історії, які ніколи не ставали словами. Лише напружували горло, руки, серце.
Я сіла писати не як автор. Я сіла як жінка, яка більше не могла мовчати.
Про гнів, який іноді гріє краще, ніж ніжність. Про голос, який роками ламали, але він все одно звучить.
Моя книга народилась не з любові. Хоча ніби про любовь...
А з боротьби. З того, що я жила. Що я вижила.
І з того, що в якийсь момент я захотіла — щоб мене побачили. Не прикрашену. Не зручну. А справжню. Такою, якою ніколи не дозволяли бути.
Я не знала, що буде з цією історією. Але знала одне: я її напишу. Бо не могла не написати.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже цікаво і дуже знайомо. ❤️❤️❤️
Оксана Павелко, Дякую)
Дуже зворушливо❤️
Уляна, Дякую))
Дякую, що поділилися! Це дуже сильно і надихає. Бажаю успіху в написанні!♥️
Ася Рей, Дякую)))
Не завжди твори народжуються з фантазії й вигадки. Інколи з болю, з любові, боротьби, і навіть страждання. І чим глибші емоції породили твір — тим він цінніший, як на мене. Ви написали те, що було на душі.
Romul Sheridan, Іноді з болі народжується те, що не стерти. Одразу згадується "рукописи не горять "
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати