Рецензія на книгу Веселого Різдва

Сьогодні я вперше пишу рецензію на твір, і це трішки лячно, але, як казала моя бабуся: «Очі бояться, а руки роблять».
Для першого разу я обрала книгу Діани Козловської  Веселого Різдва, заявлену як постапокаліпсис.

З творчістю пані Діани я вже знайома, і мені подобається її стиль, та й вона сама викликає симпатію як людина.

Отож, про твір. Коли я прочитала назву, то очікувала зовсім інший жанр і вже точно не постапокаліпсис, але пані Діана вміє дивувати.
Це історія про 25-річного юнака Шона, який згадує рік, що йому вдалося пережити, всупереч зомбі-апокаліпсису. Його супутниця — руда лисичка Рейчел у светрі, названа на честь його сестри. Їхні стосунки й справді нагадують стосунки брата та сестри: вони завжди разом, хоча Рейчел не відмовляє собі у можливості час від часу вкусити його.

Наш герой вирушає до магазину в пошуках коли, адже яке ж Різдво без коли? І саме там він бачить феєрверк, який дає йому надію, що він не один у цьому тихому світі, що є майбутнє і, можливо, навіть кохання.

Це історія не про супергероя, а про звичайну людину, якій просто пощастило вижити.
Мені сподобалася ця історія своєю справжністю, глибиною, людськими сподіваннями та розчаруваннями.

Якщо ви належите до тих, хто любить зазирнути в людські почуття, то вам справді сподобається книга пані Діани «Веселого Різдва».