А що, ви думали, що шейх відпустив Каміля спати і на тому все? Ага, не на того напали...

– Це ви… – Каміль видихнув, але не розслабився. Трохи відхилився назад, залишаючись настороженим. – Що… Ви тут робите?

Його рука мимоволі смикнулася до розстебнутого комірця сорочки, щоб прикрити оголене плече. І, здається, на щоках виступив рум’янець. Але в такому освітлені було важко сказати.

Райхана його пробудження аніскільки не бентежило.

– Це мій палац, Камілю, – тихо промовив він. – Мої покої. Я можу входити, коли захочу.

Його голос трохи втомленим, оксамитово-м’яким, але в кожному слові відчувалась звичка до влади. Шейх обережно присів на край ліжка, дозволивши хлопцеві відсунутись.

– Я не мав наміру лякати тебе, – додав він тихіше. – Просто хотів перевірити, як ти влаштувався.

Погляд ковзнув по зосередженому обличчю хлопця, по гнучкому тілі, що в місячному світлі здавалося витонченою роботою талановитого різьбяра – якби не напружена поза, зовсім не властива декоративним статуям.

"Новий наложник шейха"

оновлення вже доступне!

P.S. Тут від КІЛЬКОХ (я не перебільшую) моїх прекрасних читачок поступило прохання так би мовити... Не стримуватися в описах. Вам Каміля взагалі не шкода, я так розумію... А я завжди відгукуюсь... Коли бажання читачів співпадають з моїми ☺️ Тож цей... Історія і так планувалась вельми чуттєвою, а тепер буде трошки більш відвертою. Тільки не підганяйте - Камілю і так сладно...

Приємного читання! ❤

Ваша Чарівна Мрія