Рецензія на книгу Лади Короп «Не фіктивна для боса» написана в рамках безстрокового марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457.

Нас закидає в сюжет із першої ж репліки. Тобто не доведеться чекати, коли ж щось почнеться – починається відразу.

Головна героїня Женя хоче зацікавити хлопця, який не звертає на неї уваги. Вона трохи незграбна, не завжди вміє промовчати й періодично потрапляє в незручні ситуації. У цьому її родзинка.

Як персонаж мені дуже сподобався Едуард – її бос. Його вважають нудним, а ще він полюбляє знущатися з Жені. Але при цьому як чоловік він прекрасний.

«- Ні не зовсім. Я люблю борщ, а жінок ні. Тобто не всіх жінок. Я ж не бабій якийсь. А взагалі жінки мені подобаються. І якщо бути до кінця відвертим я дуже люблю самотність. Трясця. Я вже сам заплутався».

Він може допомогти вибрати сукню та білизну, дасть пораду, як привернути іншого хлопця. Захотілося з таким потоваришувати)

Сюжет закрутився через його колишню, яка вкотре навіяла йому, що він нудний і не зможе знайти дівчину. І тут Едуард випадково ляпнув, що дівчина в нього є. Якраз приходить наша Євгенія, яку просять підіграти. Здавалося б, дорослі люди, до чого все це удавання? Але ні, та розмова Едуарда з колишньою і те, що він задумав, вийшло реалістично. Не притягнуто за вуха, як то кажуть. Тут усе гаразд.

Ну, а далі доля знову і знову змушувала героїв з'являтися разом, чим тільки зближувала їх. Мені сподобалося їхнє спілкування, головна героїня навіть якось охарактеризувала це: у них гра, де він – розумник, а вона – дурна.

Написано простою мовою, без якихось складних метафор і порівнянь. Читається легко. Але іноді пропущена пунктуація, переважно коми. Проте читанню це аж ніяк не заважає.

Початок мені дуже сподобався, а ось під кінець ніби чогось не вистачило. Події почали розвиватися досить швидко. Можна було додати ще моментів, щоб краще розкрити їхні почуття і те, як вони до цього прийшли, але автор вирішила не зволікати й показати нам тільки найцікавіше.

Можливо, їхній перший раз я очікувала трохи за інших обставин, але з іншого боку... дорослі ж люди, коли захотілося, тоді й потрібно. Навіть якщо головна героїня трохи п'яна.

Порадувало, що, навіть перебуваючи вже не у фіктивних стосунках, вони не різко розібралися у своїх почуттях. Тобто не було цього «я вже кохаю тебе до гробу», просто щось відчувають, і, можливо, скоро це переросте у справжнє кохання.

Книга вийшла невелика, за один вечір можна прочитати. Тож любителям фіктивних стосунків і похмурих босів – раджу.