Думки. Куди ми біжимо?..
Друже, ти не зашвидко публікуєшся?.. Сьогодні захотілося почути винятково тих, хто пише. Не читачів, соррі. Бо, гадаю, у читачів на моє питання буде доволі однозначна відповідь. МАЛА ШВИДКІСТЬ, ДАЙТЕ ПРОДУ НА ВЧОРА! Перебільшую, звісно. Але менше з тим.
Я почав сумувати за старою доброю прокрастинацією. Коли ти не працюєш над романом щодня, видаючи по 3-4-5 тисяч символів. А може й більше. А коли сидиш собі на дупці рівно. Десь у хмарах весь. І за тиждень тобі на думку спадає лише один абзац. Але ж Мокошева сила, що то за абзац! Сам би перечитував і перечитував.
Але загальна тривожність нашого, українського інфополя. Тривожність рідних, друзів - не може не передаватися. Та в мене і своєї вистачає ,якщо чесно...) Тож зараз, якщо я не вичавлю з себе за день ані літери - світ беззвучно, але дуже страшно й видовищно трісне десь біля галактики Андромеди і почнеться Велике Стиснення. Принаймні, так воно мені відчувається....)
Звісно, не хочеться навіть близько дивитися у бік пана Гете, який писав Фауста 60 років. Але все-таки хочеться трішки сповільнити темп тієї колісниці, де ти - сам собі й керманич, і кінь, і батіг.
А що скажете ви, колеги письменники-поети?.. Дайте відповідь на 2 питання, будь ласка:
- Чи зручно для вас писати щодня?
- Чи не хочеться часом розтягти випуск твору на рік, чи два, але зробити себе - більш розслабленим, а його - більш... натхненним?
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ хоч і не є письменником-поетом, але маючи таку мрію ним стати, дозволю собі дати відповідь. В мене в старих записах є деякі чорнетки, які коли перечитаєш за душу беруть, точно як ви описуєте. А писалися вони за покликом натхнення. Зараз же я спробувала писати "кожен день" і виходить так собі... до не зручності соромно...
Так що якщо моя думка має значення, то краще довше, але "ух", ніж швидко "таке-сяке".
Фауст шедевр, який перечитують... а романи, написані на колінках за кілька тижнів помруть ... як тільки їх дочитають.
я помітила - поки не публікувала тут. писала довше. Якісніше.
Jane Doe, Скажу відверто: на початку я дуже критикувала усі книги авторів, до яких не могла дотягнутися. І зараз бачу те саме. Я дуже рада за Вам і вашу історію - попри все, я не конкурую з Вашим улюбленим Фаустом. Я пишу те, що хочу і що подобається читачам
Також вважаю, що не варто нікуди спішити. Бо від того залежить якість твору. Якщо немає сил/бажання — краще зробити паузу. Але не змушувати себе і не бити "тапком"
Я теж прихильник старої доброї прокрастинації і зазвичай нікуди не поспішаю. Але усвідомлення того факту, що завтра можуть тижні на 2 запхати на позицію без інтернету (або якщо він є, то такий, що аби повідомлення приходили) змушує таки підняти дупу і працювати, поки є час)) Тому варіант 1, хоч тут слово "зручно" трошки недоречне.
Відповіді на запитання, суто IMHO, адже у кожного письменника - свій досвід:
1. Так. У мене це вже звичка, якщо не писатиму довше, ніж один-два дня - відчуваю, ніби чогось бракує (виключення - нестабільний психоемоційний стан через чергову трагедію в країні чи особисте лихо у близьких, тоді я не в ресурсі).
Додам ще один момент.
З огляду на те, що для деяких колег мої слова, що натхнення не існує, є тільки вміння "вмикатись в роботу", скажу м'якше: натхнення, як апетит, приходить в процесі.
Головне - визначити для себе комфортний темп, час роботи та спосіб/метод письма (писати від плану чи від персонажів, за триактовою структурою чи якоюсь іншою). Бо якщо щось "муляє" - тоді не буде ні натхнення/звички, ні задоволення від роботи та її результату. І читачі це добре відчувають.
2. Ні. В моїй голові стільки історій, і всі прагнуть, щоб я їх розповіла, що вистачить років на десять з поточним темпом (мінімум 800 слів щодня, тобто, 5-6 тис. знаків, за доковідних часів норма була вдвічі більша, але хвороба під'їла працездатність). Якщо розтягувати кожну книгу на рік-два, то життя мені не вистачить :)
1) Творчість - вибаглива паскуда, їй потрібні ідеальні умови. То часу немає, то натхнення, то здоров'я. Зараз взагалі нічого не пишу, через те, що впав зір :_(. Тому ті, хто пишуть щодня, або роботи, або... Або щасливчики, які щодня мають ідеальні умови для цього.
2) Хочеться!! Від мого настрою та натхнення залежить безпосередній результат твору, адже без першого результат буде, як то кажуть, через одне місце :). В тім, коли я розслаблена і роблю усе за покликом серця, а не "бо так треба" і рукопис виходить шикарним
Сергій Бобрицький, ¯\_༼ •́ ͜ʖ •̀ ༽_/¯
Найкращі твори народжуються не в поспіху, а в терплячому пошуку ідеального слова. Швидкість не замінить глибину. Гете писав “Фауста” 60 років , і світ йому за це вдячний.
Сергій Бобрицький, Золота середина, мабуть, там, де ти пишеш у своєму ритмі, коли слова приходять щиро, без поспіху й тиску. Для когось це може бути одна книга за пару років, для іншого - три. Головне, щоб процес приносив задоволення і відчуття, що ти сказав те, що хотів
1. Пишу щодня. Найбільше це 2000 слів, іноді ледь нашкрябую абзац. 2. Ні. Бо я розтягнула серію на 15 років від постійного переписування, зараз хочеться все дописати) Але разом з цим є бажання все кинути та стати нормальною людиною. Ну тобто без оцієї постійної генерації ідей та проживання різних життів))
Анна Стоун, 1. Аналогічно. Розумію.
2. Тут, мабуть, не розумію. Але можу уявити. 15 років звучить прямо дуже солідно. Вже чверть Фауста)))
Я не пишу щодня. Стараюсь, звісно, але не завжди виходить. Тому починаю публікацію, коли вже є певний запас. І то стараюсь між главами поставити різницю в кілька днів, щоб було більше часу спокійно написати продовження.
Ірина Скрипник, Чудово розумію. Щоб хоч якось встигати, треба ще й графік адекватний підібрати. Та коли дедлайни горять - все одно навіть цей графік здається незручним...)
Я тільки початківець. Ще й перфекціонізмом.
Тому спочатку дописую книгу повністю, а лише тоді викладаю
Таня Тайм, Вітаю, Таню)) І все-таки. Якщо вже завершена, то ви точно знаєте, скільки її писали. Як довго вийшло?
Сергію, дуже влучні і відверті роздуми! Це одвічна дилема для творчої людини – баланс між дисципліною та натхненням.
Ваше зауваження про "загальну тривожність українського інфополя" і те, як вона впливає на особистий стан, дуже відгукується. Справді, іноді здається, що світ навколо занадто гучний і одночасно занадто тихий, коли ти не в потоці.
Щодо ваших запитань:
* Чи зручно писати щодня? Для мене – і так, і ні. Зручно, коли є потік і чіткий план. Незручно, коли творча криза, відсутність ідей або просто фізична втома. Це як з м'язами – треба тренувати, але й давати відпочинок. Іноді краще зробити паузу, щоб не вигоріти і не перетворити творчість на рутину.
* Чи не хочеться розтягнути випуск твору? О, так! Це мрія! Можливість дати ідеям "дозріти", повернутися до тексту зі свіжим поглядом, не квапитись, щоб кожне слово було на своєму місці, а сюжетні лінії – ідеально продумані. Розтягнути терміни, щоб не заганяти себе в рамки, а дати твору дихати і рости разом з автором – це ідеальний сценарій для "натхненного" твору. Але, на жаль, реальність часто диктує свої умови.
Дякую за ці роздуми, вони змушують задуматися про важливі речі у творчому процесі!
Ася Рей, Дякую за розгорнутий коментар, Асю! ))Радий, що не один такий, хто теж не дуже впевнений у своїх рішеннях щодо темпу написання.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати