— Мадам Борисова, — насторожено вітається адміністраторка.

— Bonjour, Жюстін. Хотіла б дещо попросити, — м’яко, але без тіні усмішки.

— Слухаю вас, — дівчина миттєво вирівнюється.

Лоретта поклала на стійку долонею теку, потім нахилилася трішки вперед.

— 11 жовтня. Візити сторонніх осіб. Мене цікавлять усі, хто входив до психіатричного відділення без запису на прийом.

Жюстін моргнула.

— Це… в нас не заведено…

— Я не прошу порушувати правила. Але ми з тобою знаємо, що всі запити реєструються. Навіть якщо пацієнт не пройшов у кабінет, його ім’я все одно записується.

— Гаразд, — зітхнула дівчина. — Зараз подивлюся.

Вона набрала щось на клавіатурі, ковзаючи поглядом по екрані.

— Є одне ім’я. Того дня в реєстратуру приходив хтось, хто питав про відділення психіатрії. Але відмітки про проходження далі — немає.

— Хто?

— Еміль Жиро. Без запиту, без документів. Просто записали, бо наполягав.

Лоретта звужує очі.

— Скільки часу він провів у холі?

— Близько семи хвилин. Потім вийшов. У нього була… специфічна зовнішність.

— Уточни.

— Під три метри не підійдеш, а вже щось насторожує. Волосся ніби приклеєне. Сиділо, як перука.

Лоретта відвертається. Тепер вона знає, що цей “Жиро” — не пацієнт і не відвідувач. А привид з багатьма обличчями.

Вона не сказала “дякую”. Просто вийшла.

І в голові:

Жослен. Марсель. Тепер — Еміль Жиро.

— Хто ж ти насправді?.. — прошепотіла вона.

Завтра о 06:00 — оновлення детективу "Тиша після сигналу".

Не пропустіть!