Оновлення

Вітаю!!!
Сьогодні вийшов новий розділ моєї новинки?

Ось невеличкий кусь сьогоднішньої проди:

— Послухай. Я ще сам не вирішив. Я… — на секунду заплющив очі, як від болю. — Я не вмію про це говорити, Єво. Я не з тих, хто виливає душу, як баба. Але це… важко. Спецназ я покинув заради тебе. Я й досі бачу сни, як там. Я звик до іншого. До ризику, до дій, до чіткого наказу. А тут — тиша. Ти. Дім. І я не знаю, як бути, як ділити життя між тим, хто я, і тим, ким хочу бути з тобою.

Єва вирвалась, зробила крок назад.

— А я, Захаре, два роки чекаю, поки ти навчишся бути чоловіком у спокійних умовах! Я не вимагаю ідеалу. Але я більше не витримаю жити як тінь.

Вона заплакала, вже не стримуючи себе:

— Вішак у передпокої вже пів року стоїть поламаний. Кран тече другий місяць. Але мені не можна викликати майстра — бо «Захар сам зробить». Тільки от коли? Коли?!

Вона шмигнула носом, стисла губи.

— Я сама на всі свята. Я сама їжджу до твоєї матері, бо тобі нема коли. Я сама в магазин, сама в лікарню, сама у всьому. А заміжня — за ким? За чоловіком, який існує тільки в ліжку! І то іноді! Я вже не прошу турботи — я прошу хоча б бути поряд!

Її голос зірвався. Валіза впала на підлогу. Вона опустилась на край ліжка, закривши обличчя руками.

— І я не меблі в домі, Захар! — її очі блищать. — Я жінка! Я дружина! А живу, ніби... не знаю, коханка твого графіку! У тебе на все є час: на справи, на трупи, на злочини, на кожне «терміново»! А я?!

Посилання на книгу

https://booknet.ua/book/xochu-rozluchennya-b440365?tab=main

Анотація до книги "Хочу розлучення"

Я хочу розлучення. П’ять заяв, п’ять моїх жалюгідних спроб піти від нього… Але щоразу він зриває одяг швидше, ніж я встигаю зібрати валізу. Його пальці завжди знаходять шлях під мою білизну раніше, ніж я знаходжу дверну ручку. І тоді знову ніч, що стирає межі між ненавистю і бажанням.

— Вам уже відмовлено.

— Що? — я нахилилась уперед. — Я подала заяву, я маю право…

— Ви подали, а потім її відкликали. Чотири рази. І ще раз — по зв'язках — ваша заява навіть не була зареєстрована.

— Пан Зорін подзвонив. Він сказав, що ви знову посварились. І що до вечора ви помиритеся. Як завжди.

Я хотіла щось відповісти, різке й горде, але замість того промовила одне єдине слово:

— Паскуда.

— Перепрошую?

— Ні, не вам. Йому.

владний герой   кохання та пристрасть  дуже відверто

Посилання на книгу