Я економіст за фахом. Пишу тексти — не як роботу, а як спосіб на хвилину дихнути.

Колись хотіла бути журналістом. Потім стало не до мрій.

Зараз — знову пишу.

Першою була «Залежність».

Вона ще чекає свого шансу.

У видавництві. У просторі між словами.

Вона — глибша. Темніша. Особистіша.

Написана тоді, коли я ще не знала, що її хтось колись прочитає.

А «Рецидив» — це вже після крапки.

Після мовчання.

Продовження.

Здається.

Я не планувала його писати.

Але історії самі вирішують, коли повернутись.

Тому він з’явився.

І тепер живе тут.

Чому я тут?

Скільки себе пам’ятаю — я будувала світи у своїй голові.

Але все вмирало в моєму блокноті.

Зараз — якийсь вогонь виривається з грудей.

І я більше не можу вбити його в блокноті.

І от тепер в голові — запитання:

— Чи справді можуть писати ті, у кого немає фаху, але є серце?

— Чи не вигадала я свій талант так само, як вигадувала свої світи?

— Чи є в мене шанс?

— Мені 30... чи не запізно?

Я не знаю відповідей.

Але я тут.

А ви?