Любий читачу, авторе, мандрівнику по літерах і світах — зупинись на мить і поділись:
Що для тебе значить читати книги?

Чи розширює це твій світогляд, відкриває нові горизонти?
Чи, можливо, ти просто скрашуєш вільний час — із чашкою чаю та історією, що тягне тебе за собою?
Чи читаєш, щоб уявити себе в іншому місті, країні, а може — й у зовсім іншому вимірі чи на іншій планеті?
Може, ти приміряєш на себе інші ролі? Інше життя?

У школі читати задану літературу мені не дуже подобалося.
Хоча, мушу визнати — деякі книги справді зачепили.
А любовні романи з'явились у моєму житті десь із 16 років, коли я купила свій перший старенький комп'ютер.
На ньому залишився один-єдиний роман від попередньої власниці.
Випадковість — але саме з нього почалась моя звичка читати історії про інших людей, про кохання, пошуки, втрати й перемоги.

Іноді читання — це втеча.
Від болючого, від складного.
А іноді — це натхнення, спокій і впевненість у тому, що все буде добре.
Це миті задоволення, тихі усмішки, внутрішнє тепло від вдалих діалогів і щирих слів.

Колись я натрапила на фразу:

 «Читання любовних романів — це безглуздя».

І знаєте, що?
Мені байдуже.
Якщо це й безглуздо, то хай так.
Але це робить мене щасливою.
І саме в цьому — сенс.

Коли я дочитую книгу — я відчуваю щастя.
Можливо, нераціональне, можливо, емоційне. Але справжнє.

Бо головне — відчувати.
І якщо читання дарує тобі радість — воно вже має сенс.

А як у тебе?
Що читаєш ти — і чому?