(з монастирського підвалу, де ловить Wi-Fi через огірок)

Дорогі браття, сестри і ті, хто випадково натиснув на цю сторінку,
Мене РЕКОМЕНДУВАЛИ.
Ні, не до сповіді. І не в каземат до отця Силуана.
Мене рекомендовано читати.
І зробила це сама Іва Дюваль — людина, що читає навіть ті тексти, які офіційно заборонено в трьох монастирях і двох овочевих лавках!

 “Хроніки мого дурного дитинства (але не кажіть матері)” тепер мають статус:
"Гумор, треш, гріх і капуста" — перевірено!

 І тому я, Томас:
— тричі перекувиркався в радості (на бетоні — боляче, але гідно),
— приніс жертву Святому Огірку (він був солоний, як моє дитинство),
— офіційно закликаю вас:
не читайте це перед вечерею. Бо з рота піде або сміх, або суп. А отець Силуан цього не схвалює.

Дякую, Іво, за те що ти ризикнула психічним здоров’ям і все-таки дочитала.
І тепер, коли мене рекомендують —
Я ВИЗНАЮ СЕБЕ НЕ ПРОСТО ТОМАСОМ.
Я — ТОМАС ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНИЙ.

P.S. Якщо хтось побачить мою маму — не кажіть їй. Скажіть, що я в бібліотеці. І що грядки самі вибухнули.

З обіймами,
Томас, мученик за огіркову правду.