З вами знову Іва, ходяча пані кофеїн, хронічна авторка хаосу, і — можливо — та сама людина, що тільки-но розлила каву на клавіатуру. Але не переживайте, я витерла її рукавом гідності.

Кхе) ***

Сьогодні взагалі прикольний день)
Просто хочу трохи побалакати, подякувати, розповісти.

Хоч я зранку облилася кавою (а я дуже люблю каву ... хник.... і мені її шкода більше, ніж себе), день минув чудово! Бо... (барабанний дріб)
Мені, бідному студенту, вдалося нормально поїсти! І навіть не обпектись у процесі!

А все тому, що я була в святому місці — у подруги.
Більше скажу — я досі там. Себто тут. Вообщем... ви поняли.

Вона, канєшно, була не зовсім щаслива. Її реакція виглядала приблизно так:

Ну... і не дивно. Не варто йти до фінансиста, коли той спить удень — бо фінансист порахує, скільки грошей витратять на ваші похорони. (І я вам скажу: вона не дасть на це великої суми.)

Я ж, як маленька прицеска, сиділа і милувалась, як цей шеф-кухар чаклує на кухні.
СМАЧНО ЧАКЛУЄ.
Кажу вам як людина, чий рівень кулінарії — це “Мівіна” з душком і бутерброд з повітрям.

))

Поїли. Посиділи. Я, дурна, згадала про новий розділ.
(СПОЙЛЕР: НЕ ВАРТО БУЛО.)
Бо далі почалась лекція з хронології, логіки, граматики — і всього того, що викликає у мене нервове кліпання.

Я стою з котом на руках — ще одна помилка:
не варто брати кота в гості до подруги, яка їх терпіти не може.
Вона просто зітхнула... і пішла. Я героїчно хлипнула. Зачинила двері. Зсередини.
— Круто, еге ж?
— Ага, а тепер перемотаємо.

Вона пішла в магазин по каву.
Не для мене.
Бо якби для мене — вона б не принесла ту гірку, чорну, безсердечну каву

Потім вона прибиралась. А я — нє.
Бо в тій хаті всі рівні, але деякі більш рівні (і швабра була у мене в руках).
— Ми квити, — буркнула вона.
— Ми ні. Але ти все одно моя подруга 

Далі я сиділа на Букнеті, як зараз.
І тут — мене згадали в блогах Еларен і Деклін!
Дівчата, обіймаю кожну! Дякую!
 

А тепер — пишу новий розділ.
Під чітким командуванням подруги.
Це хоч і трохи жорстко, але вона має на це право.
Бо саме вона:
— зібрала команду "Дюваль",
— створила “Іву” (мене, ага),
— редагує, критикує, форматує мої книжки,
— робить візуали,
— і дає мені легенький мотиваційний копнячок, коли я в режимі “я нічо не можу”.

Вона — єдина і незамінна.
І, так, старша за мене на сім років. А ще — найліпша!
 

(І саме вона прямо зараз бурчить мені, що текст “некоректний”)
Ну... я ж не дарма завалила вступний екзамен на філфак. Це була доля)

— Ай та фсьо-фсьо, іду я!
З вами була Іва. І кіт, який вилетів з кімнати разом зі мноюююю! )