Мій топ історій

Всі пишуть топи, і я така подумала — а чому, власне, ні?
Зроблю і я. Ну а що? Серце в мене є, книги його захоплюють, а ділитися треба — раптом хтось ще не знає, чим травмувати душу красиво. Тому ловіть мій дуже особистий, дуже суб’єктивний і дуже-дуже нестриманий топ книг, які заполонили моє серденько.

 "Із першого погляду" — Elaren Vash
Це книга, яку хочеться загорнути в плед, поставити на підвіконня й сказати: "Нікуди не йди, добре?"
Тут не буде мільйонів, інтриг і падінь із даху. Тут буде — душа.
Вона — дівчина з книжками в очах і тишею в голосі. Він — хлопець, який просто жив, поки не побачив її. Їхні діалоги — як перше "привіт", їхні зустрічі — як випадкова пісня в навушниках, що потрапила в серце.
Це історія про те, що одна людина — може бути всесвітом. Навіть якщо лише на сторінках.
P.S. Якщо не плакали під кінець — то вам просто не двадцять (емоційно).

 "Після 18:00" — Ася Рей
Ну що я вам скажу… Офіс, заборонені стосунки, табличка "Не можна!" — і от уже хочеться порушити все з принципу.
Книга тільки почала виходити, а я вже, як та чайка, що побачила картоплю фрі — лечу за продовженням!
Гумор, хімія, герої з поглядом "я тебе точно десь бачив… уві сні", і ще раз — ОБКЛАДИНКИ. Очі в мене не просто розбіглись, вони вирішили переїхати в іншу голову.
 Щиро чекаю моменту, коли правило "ніяких романів в офісі" піде пити каву й не повернеться.

"Поезія Живої Хроніки" — Romul Sheridan
Так, я вже робила рецензію.
Так, я ще раз кажу — ЦЕ ПОЕЗІЯ, ЯКА ЖИВЕ.
Я люблю вірші, але сучасні — не завжди заходять. А тут…
Рядки, що пахнуть сновидінням, пікселями й чимось дуже справжнім.
Ти читаєш — і здається, що листуєшся з кимось із паралельного Всесвіту.
 Вернімо її на перше місце! Бо серце не б'ється без ритму віршів.

 "Воїтелька для проклятого" — Іва Дюваль
Ти думала, я забула про тебе? Та ніколи.
Книга відкривається фразою, після якої я втратила дихання, здатність кліпати й, здається, трохи свідомість.
Тут не буде білих коней і тіар. Тут буде ворог, який читає її страхи з долоні, і вона — та, хто мала його вбити.
А отримала… ну, не буду спойлерити, але точно НЕ СПОКІЙ.
 Якщо ви шукаєте конфліктне кохання, пристрасть між мечами й героїнь, які не потребують рятівника — ось вона. Вона вас знайде.

16+. Не тому, що там щось таке, а тому, що інакше це читати небезпечно — можна згоріти.

 "Хранитель зачарованого лісу" — Емелі Віконт
Ця історія не гримить, не блимає, не кричить. Вона — шепоче.
Як туман. Як дощ по листю. Як думка, яку не сказали.
Офрина — героїня, яка йде не заради себе, а з обіцянки. І це вже робить її особливою. А з ним… ну, скажу так: я б з ним у ліс пішла. І не вийшла.
Це книга, яку хочеться читати наодинці, загорнувшись у ковдру й слухаючи дощ.
 Якщо шукаєте щось тихе, магічне й таке, щоб після останньої сторінки дивитись у вікно й думати про життя — вам сюди.

На цьому все! Хоча… ні, я б ще могла, бо серце в мене велике (не буквально, а емоційно).
Пишіть, якщо читали щось із мого списку — або кидайте свої улюблені! Я завжди в пошуках книжок, що ріжуть ніжно.