Вітаю, любі!!!

Запрошую до знижки на зимові палкі пригоди Кристини та Микита!

Трохи зимової атмосфери посеред літа.

Уривок.

— Ти кого мені привела? Я ж просив привести власника закладу... — Хрипким красивим голосом зірвався чоловік, розлючено зиркнувши на Аліну.

— Аліно Олександрівно, залиште нас. — Впевнено попросила Кристина. Різкість цього чоловіка, вмить привела її до тями.

Мимоволі глянула на супутницю чоловіка, яка зловтішно посміхалася. Вродлива шатенка одягнена у досить відверту, коктейльну червону сукню, теж поводилася досить зухвало, зверхньо помірявши Кристину.

— Я і є власник ресторану, — впевнено заговорила, та як належить представилася. — Кристина Андріївна Вишневська. Чим можу вам допомогти?

Чоловік хмикнув, й пройшовся по дівчині палючим поглядом, від якого їй здалося, що вона залишилася без одягу.

— Кристино Андріївно, поясніть, як ваш заклад, може відноситися до елітного та п’ятизіркового? Якщо ваші кухарі, не вміють приготувати елементарну котлету «по-київськи»? — Роздратовано допитувався чоловік.

Кристина вдавала незворушність на обличчі, та в душі вже разів десять послала цього привабливого хама. Дратувалася, адже увага всіх відвідувачів, вмить була прикута до них.

— Як я можу до вас звертатися? — Ввічливість вдавати було не легко, але з усіх сил старалася.

— Микита Іванович, — холодно представився чоловік навіть не піднявшись зі стільця.

— Микито Івановичу, поясніть, будь ласка, що з котлетою «по-київськи», не так? — Вдаючи спокій, попросила Кристина.

— Ось гляньте самі, — запропонувала шатенка, простягнувши тарілку зі стравою.

Кристина взяла тарілку, де лежала розрізана котлета, з середини якої, стирчав якийсь незрозумілий мотлох, схожий на шерсть та политий чи то кров’ю, чи то фарбою. Дівчина на мить закрила очі, адже емоції контролювати не можливо. Підняла погляд спочатку на чоловіка, а потім на його супутницю, з недовірою поцікавившись.

— Ви хочете сказати, що це було у середині страви?

— Так було! — Сердито та незворушно, запевнила обурена панянка у червоній сукні.

Кристина зітхнула, й глянувши на чоловіка, поцікавилася.

— Микито Івановичу, ви можете це підтвердити?!!

— Я відходив, доки моя мала обідала... — Розгублено відмахнувся чоловік, та звівши брови разом, невдоволено заговорив. — Почекайте! Ви, що хочете цим сказати?

— Нічого! — Відмахнулася Кристина, й поставила тарілку на стіл, оглянулася за своїм адміністратором, яка стояла біля входу у VIP зал. Покликала дівчину до себе. — Аліно Вікторівно! — Коли адміністратор підійшла, попросила її. — Покличте, будь ласка, Руана...

Знижка тут...

Приємних емоцій від читання!