Шматочок моєї уяви для вас))

Виставляю новий розділ Ігри під масками та думаю: чому такий цікавий чоловік має залишатися лише у моїй уяві?
Тож, прошу — знайомтеся: це Маска. Жорстокий бандит, хитрий стратег, який, здається, сам того не розуміючи, потрапив у пастку жінки, котру вважає своїм  пішаком на шахівниці.

Вийшов із темряви, мов був її частиною. Чорне волосся, на обличчі металева маска з холодним, осудливим виразом. Увесь у чорному: шовкова, але міцна сорочка, зручні штани, черевики — схожі на мисливські. За поясом — два пістолети, військового зразка. А ще Серена помітила — чорні кинджали.

— Панове й пані… — промовив він із легкою усмішкою, ніби на балі. — Не хвилюйтеся. Ми лише на мить «позичимо» ваші прикраси. Все — винятково в ім’я безпеки. Вашої, звісно.

Його голос був в’язкий, глибокий, приємний — наче оксамит у нічній темряві. Його присутність була настільки потужною, що повітря здавалося наелектризованим.

Серена втиснулася в тінь, але вже не ховалась. Її очі не зводили з нього погляду. Вона хотіла бачити його таким, яким він є насправді — без маски, що під маскою. Справжнього.

— Тому не пручайтеся, і всі ви залиш… —

Його погляд, що палахкотів з-під маски, ковзнув по натовпу… і зупинився. Їхні очі зустрілися. Мить — і все довкола, здавалося, завмерло.