Хто вже читав "Сім граней обману" та "Тишу після сигналу", так чи інакше знає історію пари Сергій-Лоретта. Але як то все почалося? В цьому блозі — трохи детальніше.

Так, був серпень 2014, була судова зала, було засідання, на якому вони разом виправдали молодого студента, якого звинувачували у злочині, якого той не скоював. Після чого їхні погляди вчергове зустрілися, і...

А що було потім? Я зробив деякі нариси у сценарній формі (гадаю, особливо зацінить пані Олена)

Отже, почнімо.

СЦЕНА 1: У СУДІ

ІНТ. ДНІПРОВСЬКИЙ СУД — РАННІЙ ПІСЛЯОБІД

Зал суду гуде приглушеною напругою. В центрі — ЛОРЕТТА БУКЕВИЧ, 24, стоїть у свідчій кабіні — зібрана, впевнена, в білому костюмі. Її сіро-зелені очі уважно оглядають приміщення. Підсудний, втомлений молодий чоловік, років 20, нервово сидить поруч зі своїм адвокатом.

Цей адвокат — СЕРГІЙ БОРИСОВ, 25 — темне волосся зачесане назад, темний костюм, світла сорочка, стримана краватка. Він стоїть поруч із Лореттою, тримаючи справу. Його голос спокійний, точний.

СЕРГІЙ
Пані доктор Букевич, на основі вашої професійної оцінки, чи можна сказати, що підсудний страждає на психічний розлад, який впливає на його здатність оцінювати дійсність?

ЛОРЕТТА
Ні. У нього є ознаки емоційної травми, але клінічного психозу немає.
Він усвідомлює характер і наслідки своїх вчинків.

Галереєю проходить тихе збурення. Прокурор одразу вловлює момент.

ПРОКУРОР
Отже, він — при здоровому глузді, але агресивний. Ви це підтверджуєте?

ЛОРЕТТА
Він при здоровому глузді. Але насилля — не його природа.

Прокурор підвищує голос:

ПРОКУРОР
То ви хочете, щоб суд виправдав його дії?

Лоретта не встигає відповісти — підсудний здригається, бурмоче з гіркотою:

ПІДСУДНИЙ
Ніхто не хоче знати правду. Їм просто треба когось звинуватити.

Ще одна хвиля напруги. Пауза. Сергій піднімає руку, заспокоюючи зал, потім звертається до Лоретти — не щоб зупинити її, а щоб дати слово повністю.

СЕРГІЙ
Пані доктор, хочете щось додати?

ЛОРЕТТА
Тільки одне.

Вона дивиться просто на лаву суддів. Її голос спокійний, зважений — звучить переконливо, не підвищуючи тону.

ЛОРЕТТА
Моя мама колись сказала: “Якщо на тебе кричать — не опускайся до їхнього рівня. Це не сила. Це поразка.”
На цього хлопця життя кричало ще до того, як він встиг щось сказати.
Його не треба карати. Його треба зрозуміти.
Це — моя клінічна думка. І людська також.

Зала завмирає. Суддя повільно киває. Навіть прокурор не насмілюється перебити.

Сергій тихо поглядає на Лоретту — у погляді немає слів, лише вдячність. Вона зустрічає його погляд — не просто повага. Довіра. Початок.

ЗАТЕМНЕННЯ.

СЦЕНА 2 - ПЕРШИЙ ДІАЛОГ І ПРОГУЛЯНКА НАБЕРЕЖНОЮ

ІНТ. КОРИДОР СУДУ — ПІСЛЯ СЛУХАННЯ — ПІЗНІЙ ПІСЛЯОБІД

Двері зали засідань зачиняються з м’яким клацанням. Мармуровий коридор затихає. В повітрі ще витає відлуння свідчень.

ЛОРЕТТА БУКЕВИЧ, у білому блейзері, стоїть біля високого вікна. Її погляд — на місто, але думки ще там, у залі. Позаду — кроки.

СЕРГІЙ БОРИСОВ підходить. Краватку вже трохи послабив, але в його поставі — впевненість, тепер без офіційності.

СЕРГІЙ
Та цитата… про те, що не варто опускатися до рівня тих, хто кричить — це ваша мама?

ЛОРЕТТА
Так. Наталія Валлетт-Букевич. Журналістка. Літературознавиця. Майстриня тиші.

СЕРГІЙ
Звучить як жінка, з якою сперечатися — це вже поразка.

ЛОРЕТТА
Це або дуже сміливо, або безнадійно.

(пауза)

Але вона справедлива. Кожне її мовчання — як вирок. Але не холодний. Просто точний.

СЕРГІЙ
Вона вплинула на ваш вибір? Психіатрія?

ЛОРЕТТА
Вона навчила чути те, чого люди не говорять.
А батько — впорядковувати хаос.
Між ними… у мене не було варіантів.

СЕРГІЙ
А мої навчили мене, як сперечатися з гідністю.
І як вчасно мовчати.

(пауза)

То… окрім того, що розкладаєте людей по поличках — чим ще займаєтесь?

ЛОРЕТТА
Готую.
Плаваю. В холодній воді.
І перечитую книги, які думала, що зрозуміла, коли була юною.
А ви?

СЕРГІЙ
Пишу довгі коментарі на полях.
Сварюся з музикою, яку не вмію грати.
І купую більше книг, ніж читаю.

Вона посміхається. Спокійно. Очима.

ЕКСТ. НАБЕРЕЖНА ДНІПРА — ФЕСТИВАЛЬНИЙ ПРИЧАЛ — ВЕЧІР

М’яке сонце ковзає по річці. Тихо. Ліхтарі спалахують по черзі. ЛОРЕТТА і СЕРГІЙ ідуть поруч. Без мети. Без поспіху.

СЕРГІЙ
Я не планував, що сьогодні завершиться саме так.

ЛОРЕТТА
Ніхто не чекає, що найспокійніший голос змінить усе.

Вони зупиняються біля парапету. Вода темніє, ліхтарі відбиваються в ній золотом.

СЕРГІЙ
Ви... часто тут гуляєте?

ЛОРЕТТА
Коли потрібно подумати.

СЕРГІЙ
Можна я колись приєднаюсь?

ЛОРЕТТА
Тільки якщо вмієте мовчати.

СЕРГІЙ
Я ж юрист. Ми відомі своїм мовчанням.

Вона поглядає на нього. Недовірливо. Але з усмішкою.

ЛОРЕТТА
Побачимо.

Вони йдуть далі. Тепер не просто поруч. Тепер — разом.

ЗАТЕМНЕННЯ.

Далі буде — продовження.

Ваша думка?