Спойлер для вас — і відпочинок для мене!❤️

Я, як то кажуть, сьогодні не в ресурсі.
Тож тримайте спойлер до наступного розділу З першого погляду, а я тим часом порину в читання книжок, які мені ну дуууже сподобалися. Бо вже назбиралося чимало авторів, чия творчість мене справді зацікавила.

День у дівчат почався з класичного «голова-барабан». Похмілля било в скроні, мов маленький рок-концерт. Прокинулися вони аж близько дванадцятої — і не самі, а від настирливого дзвінка у двері.

— Ммм… Хто там? — простогнала Віка, не відкриваючи очей і намагаючись втекти під ковдру від реальності.

— Чого так голосно? — скривилася Оксана, накриваючи голову подушкою, наче це могло зупинити весь цей зовнішній світ.

Мія лише розплющила очі, але яскраве сонце вдарило просто в обличчя, немов вирішило: «Страждай!» Вона миттєво їх знову заплющила, відвернувшись до стіни.

Дзвінок продовжував катувати їхню нервову систему.

— Може, це твої приїхали? — пробуркотіла Мія, не підводячись.

— Та ні, мої аж через кілька днів… — Віка зітхнула, важко піднялася з дивана й попленталась до дверей, як жертва ранкової драми.

Вона відчинила двері — і перед Давидом та Адамом з'явилася Віка у всій красі після перепою: потекла туш, розтріпане волосся, обличчя з виразом «я вчора жила, сьогодні — виживаю».

Давид одразу вибухнув сміхом. Адам спершу намагався триматися, але вже за мить хрипів від стриманого реготу.

— Не дивіться на мене! — крикнула Віка й драматично зникла за дверима кімнати, ніби це була сцена в театрі.