А тим часом, наші герої продовжують розслідування загадкової смерті після пожежі.
Невеликий тизер:

Будівля, до якої підійшов Сергій, була непоказною. Графіті на дверях. Ліфт — старий, із металевою кліткою. Сергій завагався і зрештою вирішив піднятися сходами — так було спокійніше.

Двері на третьому поверсі — темно-сині, без дзвінка. Лише табличка: “ENTRÉE SUR RENDEZ-VOUS”. *

Сергій постукав тричі. Тихо.

Через мить — коротке клацання замка. Двері прочинилися рівно настільки, щоб заглянути в щілину.

Чоловік років п’ятдесяти, у темному светрі, з очима, які одразу нагадували: цей усе запам’ятовує.

— П’єр Ланґлуа?

— Сергій Борисов?

— Я не записую. Не маю диктофона. І жодних інших людей.

— Заходьте.

Усередині було майже стерильно. Книги, старий комп’ютер, закриті жалюзі.

Ланґлуа говорив тихо, чітко, ніби вимірюючи кожне слово.

— Я знав Очеретного. Не особисто. Але знав, що він грається з межами. Саме тому його архів — “об’єкт без ознак існування”. Там були тільки люди, яких система зберігала не в базах, а в головах.

— І ви — одна з цих голів?

— Єдине, що ще не зачистили. Від мого доступу лишився паперовий примірник. Я був достатньо старим, щоб звикати до цифр тільки на папері.

Сергій кивнув.

— Що вам потрібно?

— Лише одне. Гарантія, що ці імена не потраплять до структур. Жодних міністерств. Жодних контактів з аналітиками, які ще в грі.

— У нас є… лише ми. І чоловік на ім’я Моріс, — Сергій зробив паузу. — Йому ви колись уже довірили список. І не помилились.

Ланґлуа відкрив шухляду. Повільно, майже урочисто.

На столі опинилась сіра тека зі штампом: “CERCLE EXTÉRIEUR – non classé”. *

— Ось. Маєте один вечір, щоб зробити копії. Завтра вранці я її знищу.

-----------------------
* Вхід за домовленістю (франц.)
* Зовнішнє коло — не секретне (франц.)

Не пропустіть) Завтра о 06:00