Вітаю, мої хороші!

Сьогодні діє знижка на історію Каміля та Мії. Ці двоє точно не залишать вас байдужими та подарують масу приємних емоцій.

Уривок. 

— Камілю, — напружено кличе мене Данило. — Може не варто чіпати її. Сам подумай, вона ж ні в чому не винна?!! У неї діти на руках. Ти ж ніколи не діяв як бандит...

— Даниле, ти вирішив мене повчати?!! — Зриваюся я, а тоді шиплю. — Мені потрібне саме це місце. І я не відступлю. Зрештою я виплачу цій шмаркачці кругленьку суму. Тож вона цілком може відкрити собі новий бізнес.

Мій начальник охорони хмикає та примружившись нагадує.

— Мія не така вже шмаркачка. Їй тридцять один, якщо ти прослухав.

— Тим більше. Мізки мали б бути в такому віці. Сподіваюся, вона скоро зрозуміє, що зі мною краще домовлятися, ніж діяти всупереч.

Ловлю на собі повний осуду погляд свого підлеглого.

— Якось це не по-людськи, Камілю. Може ти пошукаєш іще варіанти. Не псуй дівчині життя. Воно у неї й так не з медом.

— Даниле, досить! — Гарчу, бісить зарозумілість підлеглого. — Мені потрібна саме ця земля. Саме там ідеальне місце для розважального центру. — Шиплю, а тоді додаю. — Я сьогодні по-людськи намагався... Вона ж просто виставила мене з цієї убогої лавки. І взагалі, я дивуюся, як вона досі не збанкрутувала. Кому потрібна ця макулатура? Там сила силенна художньої літератури... Кому це мило потрібне?!!

Данило невдоволено дивиться на мене. В його погляді неприхований осуд. Я розумію, що йому моя різкість не до вподоби, що і підкреслюють його наступні дії.

— Камілю Арсеновичу, я надав тобі всю інформацію. Дрібні деталі в теці. Тож думаю я можу йти.

— Іди! — Сухо фиркаю. Не подобається мені реакція підлеглого на мої дії. Коли Данило повертається аби піти, я різко кидаю йому у спину. — Бачу, Даниле, ти у нас в поліцію моралі записався.

— Невже не маю права? — Озирається невдоволений чоловік. — Здається, в нас в країні демократія?!! — Розвернувшись він продовжує рух до дверей.

Я почутим шокований. За двадцять років, служби Данило ніколи собі нічого схожого не дозволяв. Така заява обурює мене до глибини душі. Тому не своїм голосом реву у спину чоловікові.

— Повернися!

Данило знову розвертається, але стоїть на місці.

— Даниле, тебе щось не влаштовує? — Розлючено волаю. Мене дратує поведінка мого начальника охорони.

Данило досить відверто дивиться на мене, а тоді впевнено заявляє.

— Камілю, ти маєш право робити, що хочеш, тільки мене у це не вплутуй. У мене самого двоє дітей. Моя дружина не працює, вона сама займається малими, але я добре знаю, яка це відповідальність...

— Даниле, не дави на жалість. — Рикаю я, а тоді погрожую. — Чи може ти хочеш, аби я звільнив тебе?!!

Підлеглий з хвилину дивиться на мене, а тоді знизавши плечима байдуже кидає.

— Звільняй, якщо тобі від цього стане легше. Бо я все одно участі у твоїй операції, щодо викоренення цієї дівчини, брати не буду...

Зухвалість підлеглого виводить мене з рівноваги, тому втрачаю над собою контроль ,та з озвірінням кричу.

— Звільнений!

— Щасливо залишатися! — Зухвало кидає Данило, і за мить за ним зачиняються двері...

Знижка тут...

Приємного читання!