— Дякую за сервіс, Маестро, — мурчу я тихо, нахиляючись ближче, щоб подивитись йому в очі. — Швидко, якісно, а головне — конфіденційно. 

Він дивиться на мене так, що всередині все стискається, але я не кліпаю. Я знаю правила: хто перший опустить погляд — той програв. 

Я піднімаюся навшпиньки, кладу руки йому на груди, відчуваю, як під пальцями ходять м’язи.
Він міг би мене відштовхнути. Зараз же.
Але він не рухається. 

І от тоді я нахабно цілую його. Не ніжно, не лагідно — а саме як злодійка, що приходить за останнім призом. 

— Це аванс, — шепочу я йому прямо в подих. — Може, ще колись візьму залишок. Якщо захочу. 

Я привіз її сюди на ніч. Одна ніч — коротка, яскрава, гостра. Просто спалах, просто зняти напругу, що тягнеться за мною місяцями. Я не люблю, коли жінки лишаються. Я не пускаю їх у свій ранок. Вони знають правила — не ставлять питань, не лізуть у голову, не ходять по моїй кухні голі, не сміються мені у вічі, коли я кажу «зупинись». 

А вона — ламає кожне «не».
Стоїть зараз біля вікна, тримає своє тіло, як зброю. І знає, що я дивлюся. 

Я не люблю цікаві експонати. Мені вистачає моїх справ, моїх людей, моїх ворогів. Але ця рудоволоса… Вона не боїться нічого з того, що мало б зупиняти. Не боїться мого імені. Не боїться моїх рук. Не боїться того, що може стати зі мною. 

«Матвій», — сказала вона. Їй пасує вимовляти це ім’я так нахабно. Наче вона вирішила, що з цього моменту має право знати все. 

ЧИТАЙ БЕЗКОШТОВНО СОКОВИТУ ІСТОРІЮ ПРО ПРИГОДИ АДЕЛІНИ В МІСТІ, ЯКИМ КЕРУЄ "МАЕСТРО" В КНИЗІ "РУДА ПРОБЛЕМА МАЕСТРО"