Вітаю))

Мабуть це буде обкладинка, бо герой прямо співпав-співпав, а героїня якраз маскується під типову красотуню в рожевих штанях. Взагалі, вони обидва вдають не те, що є. Вона, бо з роботою так співпало, він, бо його на обох роботах за такі викрутаси по голові не погладять. Звуть їх Леслі і Крістоф.

Це герої, для котрих якось написався початок, котрий викладався в ТГ і фейсбуці. Ось цей:

Серверне провалля, най його. Тоненькі такі пирильця, хиткі містки надто схожі на будівельні, причому, списані, і купа сірих ящиків, іноді трішки іржавих. Клятих сірих ящиків, складених один на одний. Під скляним дахом чомусь. Такий собі квадратний колодязь зі скляною кришкою, дна котрого не видно.
«Як мене занесло в цю точку часу і простору?!» — подумки питала саму себе Леслі, чіпляючись однією рукою за ті самі пирильця, а другою за ремінь впевненого в своїх діях чоловіка. — «Що та як ми тут зможем зробити?!»
— Все добре? — спитав самовпевнений чоловік, котрий її сюди привів і якимось дивом вмовив піднятися з невидимого зараз дна майже до скляного даху.
— Як це взагалі збудували? — спитала Леслі тремтячим голосом.
— Звичайно. Будівельний кран, вірт-офлайн, безмозкі люди, — відповів він і посміхнувся своєю клятою посмішкою. Мов в неї і без того ноги не трусилися. — Треба поспішати. Денові півгодини дуже вже оптимістичні. Впевнений, якась система безпеки скоріше помітить, що генератор не запустився і реалізує план «Б».
Леслі кивнула і теж спробувала посміхнутися.
Навіщо вона тут йому здалася? Вона ж аналітик, а не дівчина-суперхакер з якогось дурнуватого серіалу для підлітків. Але ж полізла.
— Ага, ось, — зрадів, зробивши ще декілька кроків по хисткому містку. 
Леслі зробила на півкроку більше, ніж він і через плече роздивилася обіцяні двері чи то до серця, чи до мозку тієї невмиручої сволоти. І несподівано для самої себе вилаялася. Бо як ніколи відчувала себе героїнею дурного серіалу. Так же насправді не буває.
— Нерви, — пояснила вона свою реакцію.
Він знову посміхнувся, на мить задумався, а потім розвернувся так стрімко, що місток хитнувся, згріб Леслі в обійми і поцілував. Спочатку обережно, ледь торкнувшись, а впевнившись, що вона не намагається вирватись і стрибнути вниз, прикусив нижню губу, зарився пальцями в волосся на потилиці і ноги Леслі зовсім перестали її тримати.
«Серіал, дурнуватий серіал!» — билося в неї в голові, поки вона цілувалася з чоловіком, про котрого нічогісінько не знає, стоячи на іржавому містку в колодязі побудованому злим генієм. 
І це було прекрасно, щоб його. Страх, адреналін, тяжіння з бажанням. І зовсім мало часу.
— На вдачу, — видихнув він, розірвавши поцілунок. Очі в нього були зовсім чорні і дикі.
— Ага, — тільки й змогла сказати вона.
— Відкриваємо, — вирішив він, дістав звідкись з-за спини малий плазмовий імпульсник і вистрілив.
Пахнуло жаром так, що Леслі зажмурилась.  А коли відкрила очі, частина дверей разом з замком наче випарувалась, на їх місці тепер була діра з два її кулаки. І червоні патьоки металу тягнулися донизу.
— Ну, привіт, сволота, — сказав він і врізав ногою по дверях, змусивши їх зі скрипом зрушити з місця і відчинитись так, що вони могли вже в той прохід протиснутись, хоч і боком. Довелося бити ще два рази, перш ніж зайти в приміщення за ними.
 

PS: Заходьте до мене в Телеграм, фейсбук і інстаграмм там можна побачити арти до книжок, те, що автора надихає і різне цікаве-веселе.