"Джен була переконана, що знає про всіх потраплянок у цю реальність. Але чи справді це так..."

З новими силами я швидко подолала останні метри і опинилися на чомусь схожому на оглядову платформу чи балкон. Спиною до мене стояв чоловік з довгим білим волоссям, яке вільно падало йому на спину. Одягнутий в мантію розшиту різними візерунками, які мали магічну силу.  

– Арчі! – окликнула його, привертаючи увагу до себе. 

Він з усмішкою обернувся до мене і простягнув руки. Я щасливо кинулася в його обійми. 

– Радий тебе бачити, Фелс, – щиро сказав він, – думав ти вже зовсім зів’яла через своє навчання. 

Яке незвичне формулювання. 

– Ти чимось стривожений? – запитала занепокоєно. 

– Насувається щось страшне, – не ухиляється від відповіді він, – та й тобі скоро оголошувати пророцтво. 

Зараз!? Я ледве встигла приховати емоції. Чому це відбувається занадто рано? 

– Скоро? – усе ж не йму цьому віри я, – але хіба це не мало статися десь через місяць. 

– На твою думку це довго? – запитав він. 

– Твоя правда, – погодилася я, – час летить неймовірно швидко. Особливо тоді, коли ти цього бажаєш найменше, – зітхнула я. 

– Ні, думаю Ліам повинен про це знати, – заперечив він і стишено, наче виголошував велику таємницю додав, – та й саме це я не встиг тобі сказати. У нашій реальності було зафіксовано появу потраплянки. 

Хоч би він не взнав? О небеса, будьте на моїй стороні, благаю. Почувши те з яким тоном він це сказав я зрозуміла, що тепер потрапила у пастку і може таке бути, що повинна буду щосили приховати ким являюся насправді. 

– Це якось зашкодить нам? – запитала звичайним тоном, не показуючи ні краплини хвилювання. 

– Це до великих змін або до великої трагедії, – коротко відповів він. 

– І коли вже він навчиться ходити як усі нормальні люди через двері, – невдоволено сказала я. 

– Це ж Арчі, – протягнув брат, – бачить ціль і шукає найкоротший шлях, щоб до неї дістатися. 

Розділ 16. 1.

Мій телеграм канал