ХТОСЬ. Моторошні історії Потойбіччя

Високий пан у довгому плащі винного кольору і широкополому капелюсі йшов по перону розмашистими кроками впевненої в собі людини. Свист паротяга, гуркіт коліс і заливистий гавкіт пса, що бігав неподалік від кіоску, де продавали свіжу випічку і гарячі напої, — все це був звичний шум вокзалу. Але цей пан здивовано озирався, немов ніколи не бачив ні паротягу, ні собак, ні навіть пишної здоби. З кривою посмішкою він підійшов до кіоску і замовив турецьку каву і круасан. Пес так само розривався від гавкання, іноді гарчав, але до пана в плащі підбігти боявся. Від нього тхнуло... неправильно. Не як від людей.

— Гарний сьогодні день! — сказав пан, пильно дивлячись на продавчиню.

— Гарний, — кивнула та, але поглянути в зелені очі не наважилася. Відвела очі, ніби чекала, що покупець відійде від прилавка, коли отримає свою каву.

Ніхто не бажав спілкуватися з тими, хто приїжджав до містечка в останній день місяця, — паротяг, шепотілись люди, йшов цього ранку зі станції Чорногори, а там вже нечисті водилося — не злічити! Хто знає, хто ступив на перон під виглядом людини? Може, чорт, може, лісовик якийсь?

Небезпечно було в цей день перебувати на вокзалі — але робота є робота. І продавчиня поспішно подала каву, ледь не проливши її, — так тремтіли її руки. Кілька коричневих плям розквітли на білосніжному прилавку. Жінка злякано скрикнула, але пан у плащі мовчки розплатився і забрав стаканчик. Посмішка давно зійшла з його обличчя — він побачив, що таких, як він, тут бояться.

— Дякую, — сухо сказав пан і відійшов від кіоску, щоб не бентежити продавчиню. Почув її полегшений подих. На мить його охопила злість — нестримна і неконтрольована. Захотілося вилити гарячу рідину на голову цієї жінки, або підпалити її кіоск — достатньо було б клацнути пальцями, щоб викликати вогонь. Але він стримався. Якщо накоїть біди — його обов'язково відправлять з міста геть, доведеться знову повернутися у свої ліси, та і прожити там все життя в старій хатині, божеволіючи від самотності.

А демон вогню, що з'явився цієї холодної ночі в містечко, не любив ліс. І не любив самотність. Він сподівався, що з його вміннями він зможе влаштуватися працювати в цирк — колись, коли він був ще юним, духи, що живуть в лісі, покликали його злітати в це місто — щоб розважитися і подивитися, як живуть смертні люди. І тоді він побачив факірів — людей, які володіють таємницею вогню. Вони грали з полум'ям, приборкавши його, підкоривши своїй владі... але й найменшої частки його умінь у них не було. І тепер він повернувся — назавжди. І тому повинен бути обережним. Адже в цьому місті люди не люблять нелюдів.

Зі скляної вітрини на демона глянуло його високе худорляве відображення, і він розправив плечі та знову повернув на бліде обличчя усмішку – ніхто і ніколи не дізнається, що під маскою циркача ховатиметься лісовий демон. Він буде обережним.