Він сидів у кутку, спиною до стіни. Каптур був насунутий глибоко, обличчя наполовину закрите високим коміром  – цілком звичний для півночі вигляд. Та шкіра… Вона мала теплий, сонячний відтінок, якого тут не було ні в кого.

І саме це притягувало погляди, повні підозри й цікавості.

Чужинець замовив їжу коротко, без акценту. Офіціантка, жінка років тридцяти п’яти з втомленим поглядом і міцними передпліччями, вислухала замовлення без особливої цікавості і зажадала гроші вперед.

Долоня в рукавичці підсунула до неї кілька монет. Жінка згребла їх мовчки і пішла на кухню.

Чужинець відкинувся в тінь, але це не врятувало від уваги пари місцевих здорованів, що сиділи за сусіднім столом.

– В приміщенні взагалі-то прийнято знімати каптур і рукавички, – сказав один із них з кривою посмішкою.

Незнайомець не відреагував. Навіть не поворухнувся. Лише лівиця лишалась на столі – спокійна, але поруч із поясом.

– Чи ти там щось ховаєш? – не вгавав чоловік. – Занадто смаглявий для нашої сторони.

– Не місцевий, – підхопив його товариш. – А розмовляє по-нашому. Це не тому, часом, що встиг тут пожити? Кажуть, Кривава Королева любить екзотичних. Навіть приручає. Але дехто примудряється тікати…

"Гра в покору" -

оновлення вже на сайті!

Ваша Чарівна Мрія