Коли над світом сонце устає,

І перші промені торкають віття,

Душа моя тихенько оживає,

І починає радісно світити.

Мов пташка в небі, рветься в синю даль,

Забувши про тривоги і турботи.

Неначе річка, що скидає жаль,

І лине вільно, повна доброти.

Не треба слів, не треба зайвих дум,

Лиш відчуття легкого, чистого польоту.

І розчиняється усе, що було сум,

Відкривши двері дивному цвітінню.

Бо в кожній миті, в кожному зітханні,

В краплині роси, у вечірній тиші,

Звучить мелодія, нестримне це бажання —

Щоб вічно співала пісня у душі!

Нехай цей вірш наповнить вас світлом та радістю!