**“Кажуть, любов — то слабкість. Але коли в серці живе Полісся, навіть поцілунок може викликати дощ… або війну.”_

«Зціли мене коханням»

Ярослава — студентка-біологиня з поліського роду цілительок. Вона живе у гуртожитку, носить вишиванки з родинними орнаментами, лається мовою прабабусі й намагається жити звичним студентським життям… допоки життя не скидає її у вир родових таємниць, війни й кохання, яке не просиш — а приймаєш, як дощ на босі ноги.

Уривки, які ви захочете перечитати:

Про зраду, борщ і гумор:

«Я застала Віталіка з Юстинкою у такій позі, що якби баба моя бачила — не хрестила б, а поливала свяченою водою з відра.

— Ви що, борщем тут міряєтесь? — спитала я. — Бо пахне гарячим.

Віталік потягнувся щось казати, але я його випередила.

— Не треба слів, лицарю. Я вже бачила твою “відданість” на власні очі. І, чесно, дякую — тепер точно знаю, що в мене хороший смак, бо більше ніколи таких, як ти, не обиратиму.» ?

Про кохання, яке болить:

«Він стояв переді мною у формі, з втомленими очима. Той другий Віталій — не мій колишній, а слідчий, який знав мою сестру.

І знову в моєму житті з’явився Віталій. Один пішов — інший прийшов.

І я подумала: може, кохання не йде з життя. Воно просто змінює обличчя…»

Про магію роду і силу серця:

«Я прокляла його. Просто зі злості.

І вперше відчула, як щось у мені ворухнулось — мов доторкнулась нитки, що тягнеться крізь покоління.

— Ніколи не жартуй із любов’ю поліської дівчини, — прошепотіла я. — Бо в ній може жити блискавка.»

Історія, яка пахне рідною землею
 “Зціли мене коханням” стане вашою книжкою на серці.