Колишні неохоче зникають з життя жінок?

Вітаю!

Запрошую до нового розділу роману "Після ночі кохання...".

Уривок.

— Привіт, Солоха! Впізнала?

Чоловічий неприємний голос здався мені знайомим, але зрозуміти, хто це, не можу.

— Ні, — байдуже відмахуюся.

— Отже, багатим буду, — у трубці лунає противний сміх, що іще більше насторожує мене. — Як це майже чоловіка не впізнати? Ну ти даєш? — шипить невдоволено співрозмовник.

І я одразу розумію, що це Андрій. Мені стає дурно, підіймаюся й поспіхом іду на терасу, аби ніхто мене не чув. Опинившись на вулиці, впівтону ціджу крізь зуби:

— Що тобі потрібно?

Знову неприродний дивний регіт, а після нього чую:

— Чув, ти піднялася? А за дочку платити потрібно, бо інакше я права на неї заявляю, — погрожуюче заявляє мій недонаречений.

Я в шоці від такої заяви. Мене аж трясе від люті та страху.

— Це не твоя дитина, — у відчаї кидаю. — Твоя мати зробила експертизу...

— Моя мати купила експертизу. Місяць тому її не стало. І вона перед смертю все мені розповіла. Тож сьогодні ввечері чекаю на нашому місці, — невдоволено шипить він. — Десь штук зелених прихопи. Бо інакше я заяву на свої права на малу подам до суду...

— Навіщо тобі такі кошти? — спантеличено цікавлюся.

— На дозу, — фиркає він. — А ти тільки спробуй не прийти. Я сам прийду. Я тільки з зони повернувся два місяці тому... Тож поговоримо по поняттях...

Він кидає слухавку, а я відчуваю, як по спині покотився холодний піт. У мене паніка, але я чудово розумію, що мені потрібно терміново до дідуся...

Читати далі...

Приємного читання!