Батьки дають нам імена, в які закладають щось своє. Згодні?

Як багато на світі людей, яким не подобається власне ім’я. Бо воно – ключ. Сила. Інколи – прокляття. Я й сама недавно змінила своє творче ім’я. А ще, чим глибше я занурююсь у створення нової книги, тим більше розумію: ім’я героя – це не те, що додається пізніше. Воно диктує, ким він стане.

У моїй новій книзі героїня своє ім’я ненавидить. Воно занадто чудернацьке для сучасного життя. Але змінити його не може – їй всього сімнадцять років, до того ж батьки не зрозуміють. Тож Мальвіна (а саме так її назвали любі родичі) одного дня вирішує перестати боротися та… сказала собі: «Гаразд. Якщо вже я Мальвіна – то хай буде по-справжньому». І пофарбувала волосся в яскравий блакитний колір.

Це змінило все!

Особливо несподівано… зраділа мати.

«– Це така удача, що ти тепер схожа на дурника! – ось як мама пояснила всім свою незрозумілу радість. – Ти просто диво яке опудало, донечко!

Не такі слова дівчина мріє почути від рідної й до цієї хвилини коханої матері».

Отакої: Мальвіна – опудало. Причому дуже корисне!

До чого можуть призвести дивацьке ім’я та блакитне волосся ви можете дізнатися у короткій та веселій історії про перше кохання та самосприйняття.

«Ромео не має закохуватись!»

Запрошую разом посміятися та подумати…

Чи вірите ви, що ім’я визначає людину?

Чи ви – за те, що ми самі надаємо сенсу власному імені своїми діями?

Які ваші думки?