Розділ 1

Крекчучи, немов древня старенька, Мальвіна вилізла зі скрині та з насолодою потягнулася. Зросту вона невеликого — усього метр шістдесят два, але більше вона на таку безглуздість, як спір з парочкою майже дорослих кретинів не піддасться. Ага, усього на п’ять років за неї старші, а хизуються цим, наче гоп-гоп та усе що можна вже перескочили! Мерзенний Толік та падлючий Мишко! Хай самі відтепер у скринях ночують для задоволення своєї наукової цікавості. Так вона їм наступного разу і повірить, наставляй кишеню ширше!

Зробивши декілька присідань та нахилів — розігнавши кров, Мальвіна пішла до дверей, що причаїлися десь у пильній напівтьмі набитого старим реквізитом Горища-зі-скарбами. Місце, що ломиться від старих декорацій та чудернацьких костюмів, — найкраще, що можна здобути, якщо твоя матір все життя керує театром. Мінусом такої кревності може стати дурне ім’я. Мальвіна могла повідати про це з власного гіркого досвіду. Брату ще пощастило — його не назвали ані Буратіно, ані яким-небудь Меркуцио. Бабця, татусева мати, його відстояла. Тому старшенького нарекли доволі зрозуміло, усього лише Родіоном. На честь Раскольникова, егеж. На місці батьків Мальвіна наглядала би за синочком — раптом і йому якимось вечором захочеться вийти на прогулянку з сокирою.

Хоча Родя, звісно, бельбас. Але цілком сумирний.

На шляху до дверей Мальвіні трапилося величезне дзеркало. Каламутне, у тріснутої від часу рамі, але ще цілком придатне, щоб оцінити нове блакитне сяйво довгих локонів. Це Мальвина учора пофарбувалась, щоб відповідати образу.

Мати ще не бачила.

А чого вона хотіла від майже сімнадцятирічної доньки? У якої, може, самий пік підліткового бунту!

Була Мальвіна блідесенька та білесенька, а стала уся така яскрава та барвиста, немов лялька із казочки. До її блакитних очей новий колір волосся навіть дуже пасує.

Але мамо, звісно, почне гримати та хапатися за, в усіх смислах, видатні груди. Що навіть добре, бо це відверне увагу тата.

А потім вони призвичаяться. Все одно за літо уся фарба змиється, і до інституту Мальвіна піде звичайнісінькою білявкою. Навіть і не сказати, що симпатичною.

Дівчина критично подивилася на себе у дзеркало.

Ну… вірно — личко занадто худе і якесь зморене. Та й ніс короткуватий, ніякого аристократизму. Сама вона як козина смерть — шкіра та кістки. Білястий суповий набір на худорлявих ніжках.

Знизу пролунав мамин голос:

— Родіоне, Мальвіна, прокидайтесь! Сніданок чекає!

Зойкнув, блакитнокоса шкода поквапилася вибратись з горища. Раптом мамі здумається піти й самій розбудити доньку? Те, що Мальвіна не ночувала у своїй кімнаті, Аллі Григорівні точно не сподобається. А якщо вона на додачу до пофарбованого волосся довідається, що дітлахи знову знайшли ключ від Горища-зі-скарбами… не позаздриш обом! Ще й Родя сестрі цього не пробачить — факт!

Та лихо заскочило відтіля, звідки Мальвина його й не чекала.

Мама побачивши блакитне волосся доньки лише завмерла з черпаком у руці…

А ось тато…

Ой-йой! Тато-тато…

Мальвіна ще ніколи його таким розлюченим не бачила. А всі ж знають: Лев Євгенович Дзвінцов — не звичайна людина, а добра душа! За все життя жодного разу тваринного характеру свого імені не справдив. До цього випадку…

— Що це таке?! — вигукнув тато, коли зовсім змальвінена Мальвіна повстала на порозі їдальні, та як грюкнув чашкою з чаєм об стіл, та й не витримала — розкололася. Чашка, не Мальвіна. Хоч вона й наробила дурниць, та донці до фізичної шкоди поки ще було далеко. Але зачервоніле обличчя батька натякало: він може і згадати, що жодного разу у дитинстві її сильно не карав, бо надавав перевагу іншим формам виховання.

— Ой… — Мальвіна розгублено озирнулася, вишукуючи, куди драпати у випадку чого. Але «чого» з нею відбулося раніше, аніж вона знайшла вірний шлях для швидкого відходу.

— Оце ти замутила! — донеслося з-за спини.

Мальвина скоренько озирнулася — Родя-зрадник зі скривленим лицем розглядав волосся сестри.

— На кого відтепер тільки схожа? — братик не виглядав ні задоволеним, ні хоча б тямущим.

— Може на Мальвіну? — зло спитала сестра. Хто дав йому право засуджувати її душевний порив?.. Про який вона сама тепер шкодувала, але фіг кому у цьому зізнається…

— На опудало!

Ось вірно вона про нього подумала — Родя, як є, зрадник!

Тато не залишився осторонь:

— Мальвіна, ти перейшла усілякі межі! Я не розумію твій божевільний вчинок!

— А що такого?! Я ж не татуювання собі зробила! — Про тату дівчина мріяла вже не перший рік, але поки не могла його собі дозволити без згоди батьків. Та нічого, ось виповниться їй вісімнадцять — зрання до салону піде. Малюнок вона вже давно обрала.

— Цього ще не вистачало! — тато стукнув кулаком по столу, розплескав калюжу чаю. Триндець скатертині…

— Тихо! — раптом гаркнула мати та поклала ополоник на спеціальну підставочку. — Я думаю…

Домочадці витріщилися на Аллу Григорівну, як на ялинку у новорічному вбранні посеред спекотного липня. Був у їх сімейній історії такий випадок, коли мати заздалегідь узялася до знімання різдвяної телепрограми.