З чого все почалось

Привіт, мандрівники історій!
Мене звати Лія Равен, і я та, хто колись у 15 років, сидячи в переповнених київських маршрутках, вигадувала цілі світи. Поки хтось слухав музику чи гортав стрічку, я в голові писала книги. Герої, пригоди, таємниці — усе це народжувалося між зупинками "Либідська" і "Дарниця". І ось, у моїх нотатках оселилася історія про Максима — хлопця, який випадково (чи не зовсім?) вплутується в подорожі часом, квантові аномалії та загадки, що пахнуть кавою з київських кав’ярень і старовинними легендами України.
Як усе почалося?
Усе стартувало з уривків, які я записувала в телефоні, коли гуділи шини маршрутки. Максим, Діма, загадкова Діана з її перловими сережками — вони з’явилися, ніби самі постукали в мою уяву. Спочатку це була просто фантазія про машину часу, яка ламає реальність. Але з часом я захотіла впллести в історію щось глибше: нашу культуру, історію, дух України. Від вуличок Подолу до згадок про козацькі легенди, від сучасного хаосу до старих міфів — усе це стало частиною книги.
Про що цей блог?
Я вирішила, що настав час вивести моє творче "я" на світло. У цьому блозі я розповідатиму:
Як народжується книга: від нотаток у телефоні до розділів, де Максим намагається не зруйнувати часовий континуум.
Мої натхнення: чому я вплела в сюжет українські мотиви, від вишиванок до легенд про Мавку, і як реальність 2025 року впливає на історію.
Письменницькі будні: як боротися з "ой, це не ідеально" і все ж писати.
Шматочки сюжету: іноді ділитимуся уривками, де Діана кидає Максиму загадкові натяки, а Київ миготить між минулим і майбутнім.
Чому саме зараз?
Мої нотатки роками чекали свого часу. У них ховаються ще кілька ненаписаних книг, але історія Максима — перша, яка рветься на волю. Я переосмислила її, додавши реалії сьогодення: як виглядає Україна в 2025-му, як наші традиції й історія переплітаються з фантастикою. Це не просто про машину часу — це про нас, про те, як ми шукаємо себе в хаосі світу.
Що далі?
Я вже пишу перші розділи. Максим прокидається в своїй квартирі на Подолі, чує дзвін дзвонів Софії Київської, а потім бачить Діану — і все летить шкереберть. Хочете дізнатися, що ховає Діана? Або куди заведе черговий стрибок у часі? Пишіть у коментарях, діліться ідеями — може, ваша думка стане частиною книги!
Давайте разом творити історії!
Підписуйтесь, якщо любите фантастику з українським серцем. А ще розкажіть: що вас надихає на творчість? Може, теж є нотатки, які чекають свого часу? Або місце в Україні, яке могло б стати фоном для епічної пригоди? Діліться — я обожнюю читати ваші історії! ?

2 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Вадим Івахнюк
12.07.2025, 14:05:48

Привіт, гарна історія яку також можна перенести на сторінки книги ) я також трохи ділюся своєю історію у себе в блозі

Liya V
12.07.2025, 15:50:14

Вадим Івахнюк, Обов'язково подивлюсь )

avatar
Fill
12.07.2025, 14:29:40

Вітаю на Букнет) З мене підписочка) Зацікавили! Бажаю натхнення!)

Liya V
12.07.2025, 15:49:39

Fill, Дякую )

Інші блоги
Я казав, що тобі не вдасться сховатися!
Сьогодні ці історії з приємними знижками! Я завелася - зупини мене! Життя прекрасне! Я застукала свого голого хлопця на секретарці, помилочка - тепер уже колишнього хлопця. Так от, значить, після цього видовища я поїхала
Слуги корони Шартаж ♥️
Що ж, коронація пройшла успішно, але попереду ще святковий бал! Що ж принесе вечір та ніч Регіні? Відповідь на це питання відкриється у наступних трьох розділах) До фіналу залишилося зовсім трохи ♥️ (P.S. Також буде додаткова
Взаємна підписка.
Щоб давати рекомендації, потрібно 100 підписників. У мене — 70, тому пропоную взаємну підписку. Зі свого боку обіцяю коментувати тільки коректно й з повагою. І хто знає — можливо, ми надихнемо один одного на ідеї.
Завершення книги про Лію та Остапа
Привіт. Сьогодні нарешті закінчила літню історію "Літо поза мережею". Останні глави, а саме фрагменти давати не буду, бо це реально будуть спойлери. Але представляю вам анотацію та арти, яких не було в попередніх блогах. Анотація: Після
Персонаж через емоції
“Character is not what people say, but what they notice.” — John Gardner «Персонаж — це не те, що люди говорять, а те, що вони помічають». — Джон Ґарднер Практика: Персонажо-центричне письмо — програми MFA та психологічний
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше