Іще один маленький уривок ))) із візуалом))

Адам призупинився, підібрав губи й хитро підняв указівний палець догори, легенько махаючи ним.
— Ні-і… це ти мені віддала борг.

— Я? За що ж це? — розсміялася Мія,  трохи відступаючи від нього вбік.

— За те, що спала на моєму плечі.

— Хто? Я?! Ти мене, мабуть, з кимось плутаєш. Я ніколи не спала на твоєму плечі. — Вона засміялася ще голосніше, але в її сміхові чути було ноту нервовості.

— Впевнена? — примружився він, уважно дивлячись їй в очі.

— Цілком, — рішуче кивнула Мія, хоча в грудях щось лукаво кольнуло.

Адам злегка скосив голову, прикусив нижню губу й ледь нахилився до неї.
— Хм, дивно… бо я точно впевнений, що дівчина, яка дрімала на моєму плечі в одинадцятому тролейбусі того пізнього вечора, була саме ти.

Мія різко зупинилася. Її серце коротко впало, наче перестрибнуло через кілька ударів. Вона розгублено дивилася на нього, поки поволі до неї доходила ця проста правда.