ох! як я люблю такі моменти!!!!!

Позаду пролунав задоволений, трохи глузливий голос.

— А ти за мене хвилювалася?

Мія різко розвернулася й побачила його зовсім близько. Адам стояв прямо за її спиною, трішки нахилившись, щоб бути на одному рівні з нею. Його обличчя розпливалося у широкій, неймовірно чарівній посмішці, а блакитні очі світилися теплом і бешкетним блиском, немов море, що відбивало сонячні промінці.

Мія завмерла на мить. Їй здалося, що час зупинився. Якась незрозуміла хвиля пройшла її тілом — поєднання хвилювання, подиву і ще чогось, раніше їй невідомого. Вона ледь зібралася з силами й зі всією байдужістю, яку тільки змогла витягти із себе в цей момент, мовила:

— Ще чого. Боялася, що відлежуєшся, поки ми працюємо.