Вітаю!

Запрошую до оновлення роману "Я буду кохати тебе вічно".

Уривок.

— Златославо, завершуй трапезу і ходімо. Нам уже пора.

— Я уже завершила, — тихо кидаю й, підійнявшись з-за столу, йду на вихід.

Здригаюся від того, що моя рука опиняється в сильній гарячій долоні. Відчуваю, як від цього доторку приємне тепло розтікається по венах. Спантеличено підіймаю погляд на Болеслава, а він досить серйозно питає:

— Неприємно?

— Ні, — кліпаю і поспішно виправляю себе. — Тобто так, — знову кліпаю, бо заплуталася і тепер не знаю, як відповісти.

— «Ні» — неприємно, чи «так» — приємно? — досить серйозно перепитує Болеслав, зупинившись поруч.

Нервово ковтаю і, розгублено кліпнувши, дуже тихо кажу правду:

— Приємно.

Кутики правильних вуст Болеслава складаються у посмішку, і він, піднісши мою руку до них, ніжно торкається її. Я відчула, як у цю мить по тілу поповзли мурахи, даруючи мені приємне тепло.

— Ходімо.

Лагідно просить чоловік і впевнено веде мене з колиби. Іду за ним, перебуваючи на емоціях. Важко пояснити свої відчуття, адже вони змішані.

Книга тут...

Приємних емоцій!