Візуал, продочка, новинка і все-все-все))

Вітаю, любі читачі і гості сторіночки) 

Додала продочку в новинку, ділюсь )

 

"Сім днів з викрадачкою"

Я заробляла на життя тим, що вміла найкраще – викрадала дорогі авто. Без ілюзій, без емоцій. Чергова машина, черговий ризик. Його Порш мав бути просто ще одним трофеєм. Але все пішло не за планом.

А він... запропонував мені угоду.

Коли минуле наздоганяє, а злочинний світ не відпускає без боротьби, необхідно зробити вибір: зрадити чоловіка, якому довірилась, чи ризикнути всім заради любові, яку не планувала знайти.

Читати новинку можна тут )

Трішки візуалу і 

Уривочок, який трішки натякне на минуле Міли: 

Застигнувши від напливу контрастних відчуттів, я боялась дихати. Я вже дуже давно не відчувала себе настільки… дивно. Та ще й в темряві… За десять років я змінила десятки зйомних квартир, і лише одне в усіх їх було незмінне – гарне нічне освітлення і еко-флоу, на випадок блекауту.

Саме вона була моїм другом і захистом від темряві. Бо ж, щойно світло згасало – першими приходили запахи. Вологи, цвілі, вічно-мокрої глини зі стіни підвалу, по якій темними щупальцями розповзались патьоки від несправного водостоку…

Потім – приходили звуки. Я досі не знаю, де в тому клятому підвалі могли братись звуки? Шкряботіння, скрипи, наче якась величезна істота важко повертається у сні, а щойно прокинеться – проковтне мене всю. Я знала, хто вона. Її звали – мій Страх… І лише надзусиллями 5-6-7-10-річної дитини – мене – він ніколи не прокидався остаточно… І я чекала, доки світло просочиться крізь щілину в дверях, через які в підвал зазирають і питають, чи добре я подумала про свою поведінку...

А іноді воно не просочувалось аж до ранку...

– Ти злишся на мене? – голос Макса нагадував зелені світлодіоди на моїй еко-флоу – так само заспокоював, і, як ін'єкція обезболюючого в зболілий м'яз – говорив, що зараз, ось ще трішки – і полегшає.

Ті світлодіоди були моїм порятунком у безсонні ночі, коли я боялася заплющити очі. Але зараз замість еко-флоу був Макс, і його голос діяв сильніше, ніж будь-яке світло. – Це я винен, що ми застрягли. Але... знаєш, я радий, що це сталося.

Я вдихнула, намагаючись заспокоїти тремтіння в грудях. Його слова повільно, але впевнено розчиняли мій страх. Я відчула, як рука, що обіймала мене, стала теплішою, міцнішою, ніби він намагався втримати не лише мене, а й зібрати докупи усі мої розбиті шматочки.

– Я не злюся, – прошепотіла, і мій голос був хрипким, майже чужим. – Просто... темрява. Вона завжди повертається…

І ще уривочок з продочки, що готую сьогодні на 00.00 )

– Міла, – його голос був хрипким, в ньому звучав майже біль, коли він нарешті відсторонився, тримаючи мене за плечі, щоб зупинити. Його дихання було нерівним, і я відчувала, як пальці тремтять, коли він стискав мої руки. – Я... з останніх сил намагаюся бути джентльменом.

Я завмерла, губи все ще горіли, а серце калатало. Здається, нічого більш збуджуючого і інтимнішого я в житті не чула. Тобто, замість залити полум'я водою, він плеснув в нього чистий бензин…

До книги

***

І на десерт ділюсь новинкою від колеги ) 

"Ти мій порятунок" Лана Грім

Обираючи між коханням і обов'язком, Ігор втратив найцінніше – дівчину, яка змінила його життя і яку він по-справжньому покохав.

Обираючи між коханням та мрією, Діана обрала мрію, та не стала щасливою.

Кохання що спочатку зігріло їх, тепер на відстані – випалює і змушує повертатись туди, де розбились їхні серця. Чи зможуть вони повернути свої почуття, переступивши через біль, провину і образи?

Читати новинку від колеги можна туть )

І нагадую про свої соцмережі. Там бувають анонси і розіграші) А ще, в тг-каналі, візуали, які трішки не відповідають політиці блогу. Щоб підписатись на сторіночку – натискайте картинку соцмережі.