Про сепарацію

Насправді цей роман про сепарацію.

СТРАШЕННО БАЖАНА

Ось прочитайте початок:

Мені давно було дуже нудно в моєму домі.

Ще взимку виповнилося двадцять, а я не мала жодного заняття, яке приносило б мені задоволення та гроші.

Так, я ніде не працювала.

У мене майже не було друзів.

Ніяких мрій та бажань.

Суцільна нудьга.

Майже депресія.

Яка посилилася ще тим, що я досі не мала хлопця - того єдиного, якому могла б довіритися душею й тілом.

Та й де я могла б його зустріти? На вечірки не ходила, в круїзи не їздила, а роботи, як ви вже знаєте, у мене не було.

Тож цілі дні я лише тим і займалася, що дивилася серіали, щось читала, іноді сама ходила в кіно чи на шопінг.

Спочатку мама злилася страшенно, докоряючи мені тим, що я досі сиджу в неї на шиї, навіть намагалася зняти для мене окреме житло, зареєструвати на сайті знайомств та випхати на відпочинок до Єгипту. Проте всі її зусилля призводили до страшенно спротиву із мого боку. Ми сварилися страшенно, згодом мама почала звикати до моєї постійної присутності поряд, я навіть почала помічати, що їй це подобається. Ми могли подовгу розмовляти, як подруги, вона турбувалася про мене, як про дитину та просто-таки душила своєю турботою.

- Знаєш, а добре, що ти поряд зі мною, - якось сказала вона, чим остаточно відбила в мені всіляку ініціативу до змін, - бо у всіх моїх подруг зараз важкі часи, навіть нестерпні - діти пішли із дому, і, кажуть, це дуже боляче. Я б не хотіла переживати психологічний біль.

Може, я так і би і нудилася ще дуже довго, стаючи закінченою інфантилкою, не покидаючи батьківського гніздечка, не зустріла б своє кохання, не пізнала б фізичної близькості із чоловіком ... але одного дня сталося дещо, що перевернуло усе з ніг на голову.

 Моя мама завагітніла!

Їй виповнилося сорок, і вона вже не сподівалась на ще одну дитину. Але Аркадій, мій вітчим, зробив усе, аби це сталося. 

Його це, здається, ощасливило більше, ніж можна було собі уявити. Мою матір же — зробило злою, мов відьма у повню. Вона стала дратівливою, підозрілою, колючою параноїчкою, так що одного дня навіть приревнувала до мене вітчима. До власної доньки!