Знижки та анонс новинки!

Мирної неділі, любі!

Запрошую до одразу двох знижок на емоційні книги.

                                     ( Не) покірна!

— Кого я мало не розстріляв вчора? Холодно поцікавився він, взявши келих з віскі, який стояв на краю басейну, а поруч стояла пляшка із питвом. Він одним махом осушив келих, й глянув на заступника, який дивився на нього з верху в низ спопеляючим, повним осуду поглядом.

— Хто він? Мабуть, синок, якогось цабе? Не мовчи! — Зірвався Фабіян.

 Поставивши келих, знову плюснувся під воду. Обпливши басейн по колу, повернувся до Мишкова.

— Хто той шмаркач? — Знову роздратовано запитав чоловік, у басейні його слова відлунювалися в стінах не маленького приміщення. Він добре знав свого заступника, отже, щось серйозне, якщо Роман прийшов до нього з таким виразом обличчя.

Роман ногою копнув спочатку келих у воду, а за ним відправилася пляшка. Він присів біля басейну й буквально прошипів.

— Ти збив жінку.

— Що? — Зірвався Фабіян. — Це була баба?

— Зав'язуй тусити. — Наказав Роман. — Побиваючись за однією, ти мало не позбавив життя іншої.

Тимофій не хотів вірити у те, що чув. Він був переконаний, що заступник його розводить, аби допекти.

— Досить, Роман! Ти, що мене за лоха тримаєш? — Це був пацан!

— Це була жінка! А переплутав ти її з хлопцем тому, що вона була одягнена у байкерське спорядження та шолом.

— Та ну на фіг. — Не вірив Тимофій. — Ти хочеш сказати, що ця коза вистрибнула мотоциклом на тротуар, і погнала мов навіжена.

— Ти грозився зброєю, хлопці ледь втримали тебе. — Роман зітхнув. — Тобі пити не можна. Досить! — Роздратовано кинув чоловік біля басейну.

Тимофій відкинувся на спину у воду, переварюючи почуте.

— У неї хоч водійське посвідчення є? — Вчепився він.

— Є! — Нервово кинув Роман. — Дві категорії: «А» і «Б».

— Скільки досвіду за кермом? — Плескаючись у воді поцікавився Фабіян.

— Офіційно дванадцять. — Фиркнув Роман й роздратовано додав. — Ти розумієш, що міг вбити її, а їй лише тридцять.

— Не юна. — Лиш холодно кинув з води чоловік.

— Ти псих, Тім. Ти розумієш, що вона перелетіла через руль, і якщо нічого собі не зламала, то це диво. Якби все було серйозніше, то я б зараз бігав, як ненормальний, щоб все владнати, доки ти відмочуєш свій зад в басейні. Ти надто зациклився на Лізі. Відпусти її. Вона дитина в порівнянні з тобою, їй лише двадцять два, а тобі вже сорок. Схаменися. — Чоловік нервово закрокував по периметру басейну. — Вона закохалася в однолітка, і зауваж прийшла та сказала тобі про це, а не крутила шури-мури у тебе за спиною. Зрозумій! — Ілону тобі не замінить ніхто, і не варто знущатися із себе і з тих дівчат, які ведуться на твої статки. — Він повернувся обличчям до шефа. — А щодо цієї жінки на яку ти наїхав, відео з реєстратора в тебе на пошті...

Книга тут...

                                            Моя заручниця!

З цікавістю розглядаю її, і коли вона зупиняється за три сходинки від мене, тримаючись рукою за поруччя, заглядаю їй у вічі. Вони великі, зелені, неймовірно красиві. Чорні, неширокі брови, вигнуті півмісяцем, додають їй шарму. Вона приваблива. Мене зачаровує її врода — акуратний носик, повні, надто червоні вуста, хоч на них немає помади.

Справжня красуня. Але я тут зовсім з іншої причини.

Зиркаю на годинник і шиплю:

— Солодка, давно вже не ранок. Через пів години буде обід.

— Це нічого не змінює, — огризається вона. — Ви не маєте жодного права вчиняти лемент у моєму домі.

Дівчина невдоволено фиркає й елегантно закидає пасмо волосся назад.

— Це спірне питання, солоденька, — холодно відповідаю.

— Спірне? Що ви маєте на увазі? — хмуриться вона, закладаючи руки на груди.

— Будинок, красуне, — пояснюю сухо. — Те, що він твій, уже питання спірне...

За книгою сюди...

                                           Анонс новинки!

Анотація.

Єва — батько заборгував непристойну суму грошей кримінальному авторитету. І тепер за борги цей чоловік вимагає у батька мене.

— Єво, сподіваюся, ти в курсі чому ти тут? І тобі нічого пояснювати не потрібно?! — холодний, байдужий бас розтинає тишу. Від цього потужного голосу, здається, аж у вухах шумить.

— В курсі! — впевнено відповідаю. — Чому я тут, я в курсі, тільки навіщо?

— Хороше питання, Єво. — мужні риси обличчя враз напружуються. — Що ж, я поясню тобі, для чого ти тут. Тож слухай та не перебивай. — суворо наказує він. — За борги свого батька, ти народиш мені дитину — спадкоємця. І як тільки малюку виповниться три роки, я відпущу тебе. А доти...

— Я піду звідси тільки з дитиною, — перебиваю Хижого, і плювати мені, що він там наказував. Дивлячись йому в очі холодно додаю. — Або не піду взагалі...

Читати всі книги тут...

Приємного читання!