Весь оцей час, поки не писала продовження в голові було абсолютно пусто - не могла вичавити з себе щось більше за один абзац. Цілком можливо, що це сталось через те, що я сходжу з антидепресантів, як й стрибки емоцій. Але вчора мій внутрішній всесвіт відповів "так" на те, чи можу я знов писати. Я відчуваю свою здатність писати як дощові хмари в голові, дощ з яких крапає на похмурі вулички Единбурга. До речі, я там ніколи не була, але маю мрію його побачити.