Доброго ранку. Зовсім скоро вийде нова глава книги "Без права на страх". І ще я все ж вирішила зробити творчу сторінку в Інстаграм. Приєднуйтесь :) 

А зараз фрагмент майбутньої глави:

Всі розійшлись відпочивати. Проходячи повз кімнату Марини, помітив, що у неї ще горить світло. Я заглянув до неї. Вона сидить із заплющеними очима на підлозі, оперлась спиною на ліжко.
— Ти як?
— Зі мною все добре, командире.
— Це добре — сказав та зайшов у кімнату, а після сів біля неї — знаєш, мене теж кинули. Тільки дружина.
— Ви були одружені?

— Так. Три роки… Коли я потрапив в черговий раз у лікарню вона не витримала. Сказала, що робота пожежника — це добре. Але те, що я можу не повернутися — лякає.
— Це всіх лякає… А у вас були діти?
— Ні. У мене немає дітей — вона подивилася мені в очі та доторкнулась до моєї руки.
— Я помітила, що у вас є шрам — вона доторкнулась до нього.
— Це був мій третій виклик… Молодий, ще не знав наскільки небезпечно це все. Обпік руку, що залишилась мітка.
— Чоловікам дають шарму такі шрами — сказала вона. Я подивився на неї
Марина дивиться мені просто в очі. У погляді — щось м’яке, тепле… і небезпечне.
Її пальці ще торкаються мого шраму, але ні я, ні вона не поспішаємо відвести руку.
— Вперше чую, що шрами — це шарм, — сказав усміхаючись.
— Тільки якщо вони з історією. — Вона відповідає, не відводячи погляду.
— Марин, — тихо мовив я.
— Я знаю. Це не має значення. Завтра ми знову будемо просто колеги. Просто командир і підлегла.
Її голос тремтить. У ньому біль — не в мені, не в ній, а в самій цій миті.
— Але сьогодні… Можете побути поруч зі мною? — додала вона.
Я нічого не сказав. Просто простягнув руку та обійняв її. Вона сховала обличчя мені в груди. Лежить тихо, згорнувшись, ніби шукає в мені безпеку, якої їй так бракує.
Я погладив її по волоссю.
— Я пам’ятаю тебе ще маленькою. Макс приводив тебе сюди. І твої очі сяяли від того, що ти бачила. Макс мені ще тоді сказав, що він відчуває, що ти підеш його шляхом. А я йому не вірив.
— Але ж тепер повірили — прошепотіла та підняла голову. Її обличчя близько, надто близько. Я хочу відвернутись. Повинен, але не можу.

Всім гарного дня та мирного неба. Бережіть себе та рідних. :)