Тихої ночі, сонечки!!

Для тих хто іще не спить, оновлення книги — Я буду кохати тебе вічно... Вже чекає на вас.

Уривок.

Семеон, зупинившись, пильно заглядає мені в очі й просить:

— Ні про, що не турбуйся. Ти потрапиш у ту епоху, в якій жила вперше.

Він наче прочитав мої думки. Тремор охоплює тіло.

— Невже я зможу побачити себе тодішню? — не можу втримати своїх фантазій.

— Не певен. Ми у минуле не на розваги підемо. У нас часу буде обмаль. Ми зробимо свої справи й повернемося. Тож не варто так хвилюватися та накручувати себе.

За столом Семеон багато розповідав мені про моє минуле. І, слухаючи його, я розумію, що в мене той самий характер, що й тоді. Мені все цікаво, я все хочу знати. Мені подобається вивчати та досліджувати себе, і я така ж непосида та вперта, як і колись.

Після вечері ми довго сиділи з бабусею на гойдалці, вона, обіймаючи мене, розповідала, якою я була в дитинстві у цьому житті та у минулому. Виявляється, я, як дві краплі води, була схожою на себе тодішню, навіть коли була ще немовлям. Але в цьому житті бабусі було легше, бо вона знала мої звички наперед. Адже не мама, а саме вона няньчила мене.

Коли стемніло, бабуся пішла, а я ще залишилася на гойдалці, прикипівши поглядом до нічного неба, всипаного зорями. Роздумую і сама себе питаю: «А небо? Воно таке ж, як дев’ять століть тому, чи, може, змінилося? Цікаво глянути, яким було небо тоді». Зрештою, було б непогано погостювати кілька днів у минулому. Але Семеон сказав, що такого шансу у нас не буде. Шкода...

Книга тут...

Приємних емоцій!