— Ви можете говорити, місіс Кінслі? — запитав мій напарник, але жалості чи поблажливості в його тоні не було, це питання явно було простою формальністю.

— Звісно, я ж не німа. — Алексіс здивовано глянула на нього і знову затягнулася, потім видихнула дим, на мить сховавши свої дивні темні очі за цією туманною завісою.

— Я не про те... чорт із ним! Леді, це ж ви виявили... тіло? — продовжив Вілл.

— Я. — Вона ще раз затягнулася, від чого вилиці її загострилися ще сильніше. — У нас була вечірка на честь прем'єри його нового мюзиклу — ви, напевно, чули про "Леді, яка співає"?

Вона запитала про це таким тоном, що захотілося попросити в неї автограф. Я щосили боровся з чарівністю Алексіс Кінслі, розуміючи, що якщо це вона вбила свого чоловіка, то буде зі шкіри лізти, намагаючись відвести нам очі.

— Коли ви зрозуміли, що чоловіка немає серед гостей? — Я закурив, щоб у диму заховати своє збентеження.

— Коли потрібно було показувати невеличке кіно про наш мюзикл, — погляд Алексіс згас, вона втомлено відкинулася на спинку стільця. Рука обвисла батогом, і з пальців, що стали безвільними, випала в злощасний басейн недокурена сигарета. — Усі зібралися у вітальні на першому поверсі, там були розставлені дивани і крісла... там було багато лілій — я так люблю лілії! — і вони пахли так різко... я вже тоді зрозуміла — щось сталося, щось страшне.

Як грає! Щойно була безпристрасна й холодна, і ось уже — нещасна жертва обставин, одна проти всього світу — жорстокого світу! Алексіс Кінслі далеко піде, якщо не сяде до в'язниці за вбивство чоловіка! Але після її слів я зрозумів, звідки цей сильний запах квітів. Дивно — щоб так просочитися ним, потрібно було весь вечір провести біля лілій, утім, чи багато потрібно часу, щоб пустити кулю в чоловіка?

— І що було далі? — Віл теж закурив.

— Далі? — Алексіс немов прокинулася від сну, обвела сад туманним поглядом. — Ви про що, панове? І що ви робите тут?

Її руки затремтіли, вона підхопилася і розгублено озирнулася, немов не розуміла, що відбувається.

— Леді, не влаштовуйте сцен! — різко сказав я.

І подумалося, що інсценувати божевілля — чудова ідея. А леді не промах! Зараз вона доб'ється, щоб її визнали неосудною, а далі... далі, якщо щось піде не так, її не посадять.

От бісова жінка!

А місіс Кінслі тим часом почала танцювати — вона підняла руки, потім присіла, випрямилася, вигнулася назад.

— Щелепу підбери, — похмуро кинув мені напарник, коли я забув про запалену сигарету і з шипінням викинув її.

Алексіс танцювала далі під музику, яку чула тільки вона, кружляла й відбивала чечітку... здається, це був танець з останнього акту попереднього її мюзиклу, що йшов минулого сезону на Бродвеї. Вона пройшлася бортом басейну, відкинула туфлі й зробила сальто, завмерла, важко дихаючи, розкинувши руки в боки... наче очікувала оплесків. На засмаглому обличчі блукала шалена усмішка, очі виблискували — гарячково, немов у неї піднялася температура. Перехвилювалася?..

— Я майже впевнений, що це вона застрелила свого чоловіка, — сказав я голосно, щоб вона чітко чула кожне моє слово, — і ця комедія нічим не допоможе їй!

Вона ж продовжувала посміхатися, а потім потягнула сукню догори, позбувшись її за секунду, і прогнулася, ніби знову хотіла зробити сальто, але потім розбіглася і кинулася в басейн, здійнявши фонтан бризок.

Туди, де плавав лише годину тому труп.

— Чорт забирай, гидота яка, — зморщився Віл і відвернувся.

А я лише розреготався — леді готова на все, аби не відповідати перед законом!

Шикарна жінка! Хоч і божевільна.

Алексіс Кінслі відбулася примусовим лікуванням у клініці.

Утім, цього можна було очікувати — те, що творила вона на судових засіданнях, не піддавалося жодній логіці. Вона танцювала і співала, ридала і вила, наче банші — дух-плакальниця, про яку я чув від батька, що народився в Шотландії. І, звісно, присяжні зглянулися, незважаючи на, здавалося б, неспростовні докази провини місіс Кінслі — на револьвері, знайденому в кущах біля огорожі, не було відбитків пальців, але зате зареєстровано було цю зброю на Алексіс. Знайшовся свідок серед слуг, який бачив, як господиня виходила в сад якраз у той час, коли було скоєно вбивство... І все ж її не посадили. Та й висновок експертизи був чітким і ясним — розлад психіки, нервозність і наслідки пережитого стресу вимагали термінової госпіталізації.

Алексіс була зворушлива у своєму божевіллі. Газети охрестили місіс Кінслі "Офелією з Бродвею", а кілька режисерів уже готували для неї вистави — щойно час лікування закінчиться, леді буде знову при ділі.

І хто знає, кого вона обере своєю наступною жертвою?

Я сподівався, що більше ніколи не зустріну її. Але вона посміхатиметься мені з афіш і обкладинок, її золоті очі снитимуться мені знову і знову.

Я не знаю, навіщо це роблю — але мені прийшла телеграма з клініки в Пенсільванії. Алексіс просить про зустріч.

І я збираю валізу, проклинаючи той день, коли вперше побачив її.