Моя любов

Вітаю, друзі.

 Сьогодні наша віртуальна екскурсія продовжується. І цього разу я хочу поділитися місцем, яке має для мене особливе значення.

Пригадую, як уперше побачила його – мені було заледве шість. Але той образ врізався в пам’ять так глибоко, що з того часу я просто фанатію від мостів.

Так-так, саме мостів. Кам’яних і залізобетонних, гігантських і зовсім невеличких – усіх тих дивовижних конструкцій, що вражають уяву, викликають захоплення й здаються майже нереальними.

     Чи то двохсотлітній віадук у Плебанівці на Тернопільщині, по якому й досі курсують потяги, чи монументальний Дарницький міст у Києві, чи маленький, але дивовижний Міст чотирьох євангелістів на Закарпатті – мости для мене завжди були чимось більшим, ніж просто інженерні споруди. Це – портали. Вони не просто з'єднують береги. Вони поєднують світи.

    Історія Галицького мосту бере початок у 1910 році. Тоді було прийнято рішення звести на місці старого дерев’яного мосту, який був зруйнований повінню на річці Дністер, новий, великий із заліза і бетону, з дивовижною, на той час, конструкцією.

    Над проєктом працювали фахівці із Кракова. Загальна довжина моста 312 метрів. З'єднання зроблені заклепками, аркові конструкції нагадують будову накриття Львівського вокзалу. Вся споруда стоїть на чотирьох могутніх залізобетонних опорах, які, не зважаючи на свій вік та коливання рівня води, досі перебувають у доброму стані. Одна з опор встановлена посередині течії Дністра.

До війни міст освітлювався. Ілюмінація створювала неймовірний ефект і додавала конструкції помбезності.

Здається мені, що цей гігант переживе збудований за совка міст, який з кожним роком роз’їжджається все більше.

Цей міст ще зіграє свою роль в цій історії. А новий розділ уже чекає на вас. Дякую, що залишаєтеся зі мною!