Ти — моя помилка.

Або як злітати в небо, щоб потім падати обличчям у плитку

Уривок з вчорашньої проди (але смачний):

— І тепер ти стоїш тут, така співчутлива, така мила... Ти! Його нова іграшка, нова перемога! А я — твоя помилка!

— Ти не помилка, — прошепотіла вона.

— Замовкни!

— Йди, блін! Я не твоя терапія. Не твоя бісова спокута. Я — руїна. І ти теж.

Знаєш, є сцени, які ріжуть емоційно не як ножем — як голими руками. Грубо. Без знеболення. І цей розділ  — саме така емоційна м'ясорубка.

Аліса тут не просто "розгублена жінка після зради". Вона вперше бачить не пристрасть Алекса, не його сексуальну домінацію — а внутрішню безодню, в якій клекоче біль, злість на матір, ненависть до батька й відраза до самого себе.

І так — це важко. Це трохи лякає. Але водночас страшенно зачаровує. Бо ти розумієш: перед тобою не герой любовного роману, а жива людина. Зламаний, емоційно вибуховий, але справжній.

     А потім — ще один емоційний кульбіт. З’являється Домінік. Спокій. Заземлення. Той, хто бачить її в сорочці й без макіяжу — і не використовує це. І в цьому — ще більше напруги, ніж у сексі. Бо вона звикла, що біль = близькість. А тут — просто хтось, хто поряд. Без вимог. Без "тримайся, красуне".

Це не просто гойдалки. Це американські гірки з відкритими дверцятами.

І саме такі глави — ті, після яких сидиш із чашкою чаю (або вина), не кліпаєш хвилин п’ять і думаєш:

"А може, не він зламаний. Може, це я боюсь нормальності?"

Це була я коли писала цю сцену. А ти вже прочитала? Як тобі Алекс у моменті повного оголення душі? І цей новий гравець — Домінік — як відчуття? Хто він уже є підозри?

Напиши в коментарях. І, так, тримайся. Тут так просто не відпускає 

І додам короткий спойлер до розділу, який вийде опівночі. 

— Не знаю. Але вона б точно не носила трусики, які їй подарував коханець.

Річард посміхнувся. Але в його очах не було сміху.

— Цікава відповідь.

— Це був жарт, — швидко додала вона.

— Я сподіваюсь, що так. Бо зради я не пробачаю, Алісо. Ніколи.

Читайте « Гріх перед шлюбом » залишайте коментарі, вони надихають творити далі. 

З любов'ю і темрявою в душі ваша авторка Світлана Романюк ❤️❤️❤️